fbpx

Мені не просто це писати, мама старіє. Новою її забаганкою став мій терміновий переїзд до неї, адже ноги її підводять і ходити вона майже не може. Але є одна умова: я повинна переїхати до неї без дітей і чоловіка, бо їх вона бачити не хоче – категорично. І що робити? Я навіть не знаю чи витримає поруч з нею хоч одна найнята людина. І в будинок для літніх віддавати не хочу. З її характером друзів там у неї серед персоналу не буде – швидше навпаки

Моя мама дуже важка людина! Зжитися з нею не просто, я навіть не уявляю, як мій батько її терпів, поки не розлучився – вона ж чоловіків просто не переносить! Її теж виховувала моя бабуся з залізним характером, може тому вона така. І все ж це моя мама, я її дуже люблю. Вона зробила для мене багато: водила мене в «дівочі» гуртки, оплачувала репетиторів і моє навчання в інституті, аліменти витрачала на мене. Тато платив добре, навіть більше ніж її повна зарплата, і все ж – все до копійки в мене вкладала.

Вона думала, що я оберу собі гідного жениха: обов’язково забезпеченого і того, який би схилявся переді мною, був моєю тінню. Ну ось, як вона тата обирала, правда шлюб не втримала. Ну так у неї було з чого – в молодості вона була шикарною красунею, а я не така вже й красуня. Ні, не геть не гарна, а золота серединка – приємна зовнішність і все. Тим більше у мене м’який характер і в чоловіках я перш за все ціную внутрішні якості, а не товщину гаманця. А ще мені обов’язково треба поважати свого чоловіка, а не керувати ним, як це любила моя мама. Тому, коли я робила свій вибір, я не питала поради у мами – це було б марно.

Коли я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, я розуміла – мама його точно не оцінить. У нього немає матері, її не стало, коли йому було 8 років, ростив його батько і бабуся допомагала. Він не багатий: працює водієм на автобусі, як і його батько, але в ньому стільки чоловічої волі! Він відповідальний, бере на себе всі проблеми, які має вирішувати чоловік, стриманий в емоціях, сильний і розумний. Батько у нього дуже хороший – після весілля він переїхав до своєї матері і залишив нам свою квартиру. Але до весілля мені треба було ще познайомити нареченого з моєю мамою, але вона відразу глянула на нього як на порожнє місце, розмови не вийшло, ми попили кави і пішли.

Якою ж довгою і не простою була потім розмова з мамою! Вона волала, що я знайшла що не для нього «таку квіточку ростила». Мама з ним всього півгодини поспілкувалася, а скільки висновків зробила, я навіть описувати їх не хочу! Вона попередила, що якщо я вийду за нього заміж, то на весілля її можна не чекати. Так воно і вийшло! Весілля у нас було скромним, але веселим, відзначали вдома, з батьків – тільки батьки, бабуся чоловіка, і наші друзі. Мама навіть не подзвонила, щоб привітати, було дуже прикро. Подзвонила тільки на наступний день, не спитала навіть, як ми відзначили, просто перевела тему на щось буденне.

Після весілля відразу з’ясувалося, що я при надії. Мама сприйняла цю новину без захвату, а навпаки – сказала, що в разі розлучення аліменти будуть мізерні. Я приходила до неї в гості з животом, вона навіть на мене не дивилась. Першим був син, на що мама сказала, що від мого чоловіка нічого хорошого вона і не чекала. А потім я мала дочку, але і її мама не сприйняла і бачити не захотіла. Тим більше – ми назвали дочку на честь її прабабусі, що дуже маму розлютило!

За весь цей час мама побачила онуків лише одного разу, причому, зовсім нещодавно: коли синові виповнилося вже три роки, а доньці півтора. До цього ми дуже рідко передзвонювалися, я заходила до неї кілька разів одна, свята ми разом не святкуємо. Мені категорично було заборонено приводити онуків до неї додому: вона їх не сприймала тільки тому, що вони від не такого, як вона хотіла зятя!

Мені не просто це писати, мама старіє. Новою її забаганкою став мій терміновий переїзд до неї, адже ноги її підводять і ходити вона майже не може. Але є одна умова: я повинна переїхати до неї без дітей і чоловіка, бо їх вона бачити не хоче – категорично. І що робити? Я навіть не знаю чи витримає поруч з нею хоч одна найнята людина. І в будинок для літніх віддавати не хочу. З її характером друзів там у неї серед персоналу не буде – швидше навпаки.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page