fbpx

Мені просто не щастить з чоловіками і в мої сорок п’ять років я просвітку не бачила. А останній, здавалося б, молодий і гарний. Та тепер не знаю, що з ним зробити і куди діти. Треба було мені того на свою голову?

Отож, перший мій чоловік через два роки де й дівся, тільки дитину по собі залишив. Мати моя замість того аби помогти мені, то тільки на голову капала.

– Йди на город, будемо садити двадцять соток картоплі, потім продамо, а ще краще до весни притримаємо і вдвічі більше виторгуємо. Чого зиркаєш на мене – я з дитиною буду. Не той мені вже вік, а ти молода, вперед.

І отак я вручну те все обробляла. Так руками. Ніхто не знав ні про трактор, ні про коней, все жінка робила.

Другого я знайшла чоловіка доброго, хоч і лінивий, най бог милує, але зате при посаді, зарплату принесе, а я йому й наварю і напечу, правда, женитися не хотів, казав, що ще встигне, але не встиг і в двадцять п’ять я наче й вдова, а наче й ні.

Вже з двома дітьми вернулася до матері.

– Засадимо тридцять соток городу, це ж попробуй вас прогодуй. Ти колись собі нормального чоловіка знайдеш?

І я знову на поле, добре, що старша донька хоч води виносила. І отак двадцять років десь мені пролетіло, де ділися вони? Тільки робота і робота, мати невдоволена та доньки вічно грошей просять.

Коли пішли вчитися та злізли з моєї голови, то я аж вільніше дихнула. Глянула на себе в дзеркало – ще я нічого жінка, гарна, а як прибрати мене, то буду не гірша за героїню турецьких серіалів. Ще за мене чоловіки будуть як ті півні чубитися.

І в той момент мені й прийшла ідея, що як шукати, то такого, щоб всім ризикнути і його отримати. І такий був у мене на роботі. Наш слюсар, не чоловік, а красень, молодий, тридцять один рік, мав жінку і двоє дітей, але якщо він має бути моїм, то буде.

І я отак перевелася на його зміну, там каву принесу, там усміхнуся, спитаюся миленько чи то не його жінка з кафе виходила, чи то не його жінку мої доньки з якимось паном бачили, чи то не його жінка за містом гуляє, а діти з ким?

І вже не такий мій Микола й радий вже приходить на роботу, а я ж поруч.

– Ти гарний і добрий. Що їй ще треба? Невдячна вона у тебе! Тобі треба показати. Хто в домі господар!

А на мій день народження я вже слідкувала аби він добряче перехиляв. Його жінка якраз приїхала з дітьми, а там я…

За квартиру Миколи я зубами вчепилася, тому поїхала та жіночка геть з дітьми, а ми зажили там, немов ті голубки і я вже дуже старалася аби мій коханий був усім задоволений.

Я легко його відпускала до дітей, бо тоді жінка вже не змовчувала і таке йому говорила, що він скоро втратив інтерес туди ходити. У нього була я і я все робила для того аби він ні про кого не думав, лиш про наше спільне життя.

То був найщасливіший рік в моєму житті, я сама на тридцять виглядала і ходила, мов королева – я можу все.
А далі… Далі вже Микола мене підвів. То почав в чарку зазирати, то влетів на гроші, бо щось не добре в машині зробив і то не абикому. Прийшлося продати квартиру і переїхати до моєї матері.

А та… Ви ж знаєте, двадцять соток городу.

– І не думайте, ледарі, трактор наймати – дорого! Самі робіть, сила у вас є!

За десять років з мого красеня таке стало, що в хату вести не хочеться.

А та його жінка… бачила я її. Приїхала з якимось чоловіком їй колеса міняти, вся світиться, усміхається, до чоловіка ластиться. Чому одним щастить з чоловіками, а іншим – ні? Що б ви на це сказали?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page