Мені стало так соромно, так соромно. Тато з мамою сидять такі задоволені і горді собою після сказаного, а я не знаю. як після їхніх слів маю в очі свекрусі і чоловіку дивитись.
Справа в тому, що мої батьки дуже заможні люди. У столиці вони мають аж чотири квартири, які їм дістались від родичів. Тато з мамою усі їх здають, а самі у невеликій хатинці живуть у приватному секторі. Пенсії у них теж хороші, тож грошей вони не потребують.
Мої батьки могли б давно відпочивати і жити собі на втіху, але продовжують економити і жити в режимі затягнутих поясів. Про свій рівень прибутку вони нікому не розповідають. Ще й прибідняються майстерно.
Вони не дозволяють собі зайвих покупок, не подорожують і десятки років ходять в одному і тому ж одязі. Вони купують продукти лише за акцією, не відвідують платних лікарів. Не куплять нічого, що коштує дорожче хоч на гривню. уявіть, у них паркан біля будинку зогнив давно, так тато новий не поставив, ні. Вони з мамою його підкрутили проволокою, підфарбували бо “нема за що” новий собі зробити.
Мама і тато завжди звертаються до будь-яких благодійних організацій та соціальних центрів, щоб отримати безкоштовні продуктові набори та солодкі подарунки до свят. Поглянеш на них і ніколи не скажеш, що ті люди мають такі статки.
А моя мама завчено скаржиться роками, навіть весілля мені не зробили, бо ж у них не було за що навіть собі вбрання купити і на свято організоване свекрами вони з’явились у буденному одязі і довго дуже плакались, що нічого подарувати не в змозі.
Нічого. Ми з чоловіком ні в кого допомоги не просимо і розраховуємо тільки на сили свої. Він у мене трудоголік, я теж не сиджу склавши руки, тож живемо і досить не погано.
Нашій доні п’ять і на річницю доньки ми вирішили влаштувати сімейне міні-свято. Запросили найближчих родичів та друзів. Звичайно, всі прийшли з подарунками. Свекруха взагалі купу всього накупила, хоча живе на одну пенсію. А мої прийшли з порожніми руками. Уявляєте?
Сіли за стіл усі, посиділи. а тут мої тато і мама встають і так щасливо заявляють:
— Ми вирішили на ляльки та усілякий непотріб не витрачатися ( і це вони кажуть дивлячись на маму чоловіка, яка кілька тисяч на іграшки онуці витратила). Ми подаруємо внучці квартиру, як тільки вона стане повнолітньою. Але всі ці роки здаватимемо її в оренду, щоб комуналку з власної кишені не платити. А так у майбутньому вона матиме своє житло!
Свекруха аж приснула зо сміху. ну а я к на таке ще реагувати, адже ми орендуємо квартиру. Хочеш дарувати, то вже зараз, а ні то навіщо усе це. Однак, тато і мама не зрозуміли нічого і тато продовжив пафосно:
— Попереджаю, що нам і поміч потрібна буде з цим житлом. Там поремонтувати щось у квартирантів, чи може ремонт косметичний зробити. А чому це ми маємо на свої плечі брати, адже коли онука повнолітня стане, то ж її буде, тому це ваша, – дивиться на нас із чоловіком, – тепер відповідальність.
Я від сорому мало крізь землю не пішла. Ну як? Як так можна узагалі? І найприкріше, що вони сидять горді собою і дивляться на всіх із висока.
Як мені тепер в очі чоловіку і свекрусі дивитись, адже то мої батьки?
02,03,2023
Головна картинка ілюстративна.
