Мені сваха завжди подобалась, я щиро раділа тому, що син мій має таку уважну і справді хорошу другу маму, бо “тещею” він її навіть при мені ніколи не кликав. Хоч і бачились ми із нею тричі до весілля, та от спілкувались завжди гарно. Тож коли вона приїхала у відпустку і попросилась до мене на каву, то я з радістю її запросила. А даремно, ой даремно.
Коли мій син надумав зробити пропозицію своїй Валентині, я звісно ж дуже і дуже переймалась, як і всі мами. Валентина була і добра і мила, але ж не тільки жінка у життя сина мого входить, разом із нею ще й її мама і родина.
Але намарне я так хвилювалась, бо Лілія, мама Валентини, виявилась неймовірно приємною і доброю жінкою. Вона заробітчанка, десятий рік в Італії, однак, не показувала своєї зверхності, не казала, що багатша, була приємною у спілкуванні.
Дуже гарно Лілія дітям допомагає, тут уже і говорити нічого. Саме завдяки підтримці Лілії мій син зміг придбати авто і узяти квартиру на виплату – вона дала гроші.
Мій Давид ніколи сваху “тещею” не називав. Для нього вона була і є саме “мамою”. Я не дивую, адже складно у нашому світі знайти от таких щирих людей.
Та от, після вчорашнього візиту своєї свахи, я вже й не знаю, що думати і як бути. Вона у відпустку приїхала, пробула два тижні і напросилась до мене на каву. Я з радістю погодилась, думала – побазікаємо, як подруги, та у неї була до мене справа, як виявилось.
— В очі вам прийшла поглянути і запитати, що ж ви за людина така? – раптом сказала Лілія голосом із нотками металу.
Я не знала, як на такі слова реагувати і, що на таке говорити, лиш запитала, а в чому власне справа, бо ж за собою ніяких грішків не мала:
— Я з Валентиною розмовляла і вона мені проговорилась, що син вам із кожнісінької зарплатні гроші дає, на те, аби ви квартиру оплатили. Скажіть мені, що це у вас за фокуси такі?
Знаєте, мені ті чотири тисячі, що син дає, просто порятунок, бо ж не вистачає мені зарплатні, аби оплатити і аптеку і комунальні за свою троячку у столиці. Та й працюю я не повний робочий день, тож гроші сина мого, як повітря – необхідні.
— То я кордони перетинаю, поїхала за тридев’ять земель за тим, аби їм допомогти, а ви сидячи у хоромах своїх ще й на їхнє утримання у молодих гроші берете? Не сором?
Розійшлись ми не дуже гарно, бо у своїй квартирі я не збиралась вислуховувати ні докорів, ні підвищення до мене голосу – виставила Лілю за двері.
Але тепер от спокою не маю, бо ж не знаю, чи розповідати про все сину своєму. А якщо у них із Валентиною через мою розповідь стосунки зіпсуються? Якщо з моєї ласки зникне ідилія у відносинах сина і тещі його.
Ох, і як же ж бути? Підкажіть, варто щось говорити, чи мовчати?