fbpx

Мені так стало гірко від слів свекрухи, бо не такого я чекала на Миколая, але я сумувала не над тим, що вона мені сказала, а чому вона мені це сказала

Зараз все поясню.
Отож, на Миколая я своїй свекрусі крадькома поставила під подушку елементарний подарунок – теплі шкарпетки цукерки і мандаринки. Все.

Подумала, що їй буде приємно, адже вона рідко на що витрачається. А, коли бачу, як вона одну шкарпетку одягає на іншу, то мені стає її шкода.

І ось на наступний день я приходжу до неї в справах, як вона мені каже:

– А, що це ти мені, Марино, та подарунок поклала? То ти так маєш багато грошей? Ти чого дітям цукерки не дала, бо я ж бачу, що вони всі дорогі, шоколадні, а мені поклала? Чи мій син як має яку копійку, то її всю треба отак розтринькати?

Мене наче холодною водою облило, бо я не думала, що такий дрібний подарунок так її задіне. Що зараз є ті двісті гривень? Та ніщо, навіть в магазин нема з чим піти, бо купиш хліб, олію і майонез і вже грошей нема.

Звичайно, з одного боку мені незручно, що я таку малу суму на неї використала, вірніше для подарунку, а з іншого боку, якщо я їй скажу, скільки це коштує. То вона вже причепиться, що такі дорогі шкарпетки їй треба залишити в шафі аби в них нарядити.

Вона бурчала, а мені хотілося сльозу пустити, але вже від іншого.

Яка ж важка доля має бути в жінки, яка собі раз в рік не дозволяє прийняти символічний подарунок? Що вона вважає, що краще віддати його комусь, але не собі.

Чоловік побачив, в якому я стані і спитав, що сталося. Я розповіла, що мама мене вразила тим, що вважає елементарний подарунок до свята вершиною марнотратства.

– Ой, не звертай уваги, мама завжди такою була, – байдуже сказав він і пішов в своїх справах.

Але це взагалі в голові не вкладається. Все життя ця Жінка, ця Мама, а тепер і Бабуся, відмовляла собі в усьому аби тільки іншим було краще і замість розуміння її жертовного подвигу, її син сприймає це як якусь ваду характеру на яку треба просто махнути рукою, бо отака людина є, то вже що зробити.

Так, наче у неї непереносимість солодкого і гарного одягу, смачних фруктів і прикрас. Ну от вродилася така, то що вже зробиш, хай живе отут збоку, а ми оте все будемо споживати і на ній економити, то хай ще нам подякує за це.

А далі й мені пригадалося, як моя мама завжди відкладала собі найменші шматочки, боки м’яса, які пригоріли чи купувала собі щось дешеве аби вистачило мені на обновку.

Я теж це сприймала як належне і часто сама так роблю – все найперше дітям, а вже потім собі з чоловіком.

Як про це все думати, то виявляється, що це якась безглузда самопожертва, яку ніхто не цінує і нікому вона користі не приносить, а тільки псує стосунки.

Вирішила свекруху заспокоїти:

– Мамо, то я зі своєї зарплати зробила вам подарунок, то були шкарпетки на акції по двадцять гривень, от й я купила. А цукерки так само на акції були, бо скоро вийде їх термін придатності. А мандаринки теж були на акції і ще мені дешевше вийшло, бо брала багато для дітей.

– Ааа, – у свекрухи лице просвітліло, – Тоді я з’їм їх, бо відкладала для онуків, а як зіпсуються, то вже краще мені їх з’їсти. Добре, що є акції….

Далі я вже не могла говорити, б мені аж горло перехопило. Думаю, якби я їй подякувала за таку відданість, то вона б мене не зрозуміла, сказала б, що її так вчили чи що вона просто знає, що треба все економити. А у вас теж такі близькі?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page