Мені в голові не вкладається те, як мама наше життя із ніг на голову перекинула за якийсь тиждень. Прийшла і просто сказала, що квартира у якій я виросла і в якій всі ми жили – продана, а вона вже назавтра їде за кордон. Лишила нас ні з чим. Думаєте, то їй любов очі затулила? Ні! Причиною вона інше обрала.
Коли мені казали, що в тихому болоті, хтось та й водиться, я лиш підсміювалась і точно ніколи не могла от так про маму свою подумати. Бо хто-хто, а мама у мене була такою ж рівною і з тією ж усмішкою і коли мені було три, і коли тридцять.
Жили ми повною родиною: я тато і сестра. У Ольги, сестри моєї, життя склалось прекрасно. Нині вона за кордоном заміжня, у неї і дім великий, і чоловік хороший, і робота престижна.
Ну а мені доля не всміхнулась і я не могла от так, як сестра шикувати. Мало того, що мій чоловік мене залишив, то ще й з дитям мені не допомагав. Все, що я мала, то невелика зарплатня і кімната у нашій квартирі. Звісно, я б не могла вижити на такі гроші, тож мама мені допомагала.
Оскільки робота в мене була вдень, то мама залишалась із донечкою моєю, а вже мамина робота була чергуванням нічним. Зранку вона ще мила кілька офісів, а тоді приходила додому, щоби я пішла на роботу.
Так ми собі і жили спокійно, аж доки мама не почала на здоров’я жалітись. Ну день я з роботи відпросилась, ну два я там не була, але я далі не могла вже сидіти вдома. Мама ж розуміти того не бажає, а на чергове обстеження записується.
От скажіть, що я мусила робити? Не лишила вона мені вибору і я просто тихенько ще з самого ранку пішла на роботу їй нічого не сказавши. Мама з донькою залишилась.
Тато, звісно, міг би допомогти, але він з дітьми не ладнає. Та й в оці казки про поганий стан здоров’я теж мало вірив, бо змін ми в мамі не побачили, окрім небажання працювати, нам допомагати і готувати їсти.
Не знаю, чи то сестра так на маму вплинула, чи вона сама собі що надумала, а може до того й готувалась, але одного дня вона сказала нам із татом збирати речі, бо квартиру свою вона вже продала. Більше того, вона того дня мала на руках квиток за кордон.
Коли я запитала, як вона так із нами могла вчинити, бо ж у мене зарплатня мізерна, а тато не працює, мама нас же винними і зробила. Навіть не стала конкретно казати чого, а просто кинула: ” Причина в вас самих”.
Ну, і що нам тепер робити? Я то мала збереження якісь свої і винайняла квартиру, але як жити? Тато ж не працює, не хоче він і з донькою побавитись. Мені що, ночами не спати, чи як? Брати пізні зміни на роботі? Але чи надовго мене вистачить, адже вдень я з дитиною виморююсь.
Сестра також не бажає ні допомагати, ні хоч якось на маму впливати, каже, що нарешті рада за маму і зробить усе, аби вона була щаслива.
Ну? І як мені тепер жити?
Хто так робить із сім’єю?
Головна картинка ілюстративна.
