Отож, ми з Вітою дружимо ще зі школи і живемо на одній вулиці, мого Сергія вона знає так само добре, як і мене, тому я її й попросила:
– Віто, приглянь за моїми, бо нічого не хочу казати свекрусі, бо тут почнеться, що я її сина залишаю. А ти хоча б кілька разів в тиждень прийди та подивився, що вони там роблять.
Мама моя вже роки в Італії, тому більше мені попросити було нікого. А грошей своїх дуже хотілося мати, адже мама хоч мені й висилала, але вони йшли то на одяг дітям, то на іграшки та приставки, ще нам коло хати порядок треба було зробити, бо ми вже її стільки років будуємо, а толку нема.
Справа в тому, що мій чоловік дуже добрий, тому не може нікому відмовити, як його пригощають, а там вже й на кілька тижнів то розтягується. Він потім кається та перепрошує, але толку з того, коли й на роботі такого тримати не хочуть і заробітку від нього мало.
А Віта мені каже аби я його лишала, так як вона свого лишила. але я так на неї дивлюся. То їй зовсім не легше живеться, якби вона не показувала, що вона щаслива.
І ось набирають на сезон огірків і їдуть купу наших, то я й вхопилася за таку нагоду. Сергій не малий і може дітям макарони зварити та яйця посмажити, а щось рідке, то хай Віта зварить та пригляне аби він не гульбанив.
Я їхала на заробітки з чистою совістю, але я не розраховувала таке застати після приїзду. І ще подруга називається і знає ж, як я те все переживаю в родині і на таке зважилася. А як мені виписувала, що все у них добре.
Знаєте, робота важка, тому часу на розмови не дуже й було, я головне переживала аби Сергій не загуляв, тому то було моє єдине питання до дітей – чи тато не підпиває і ті відповідали, що так.
Я раділа і зі спокійною совістю робила далі.
Де ж я знала, до яких методів візьметься Віта!
По приїзді додому мене здивувало те, що на оборі бетономішалка і гравій з піском, адже я вже кілька років просила його зробити паркан.
Не встигла я здивуватися, як з хати вилетіла свекруха і давай мені виговорювати, що творила Віта.
Виявляється, Сергій пробував з друзями гуляти, але Віта випхала його з хати і сказала, що він на поріг не ступить, поки не буде людиною.
– Дітей заставляла прибирати і їсти готувати, а вони ще маленькі! Що то є тринадцять років, – не вгавала свекруха, – Ти не хотіла мені казати і вирішила їх напризволяще кинути?
Ми погавкалися і я пішла в хату, де мене зустріли смачні страви і порядок:
– Мамо, то ми все це робили, – з гордістю сказали діти.
Як це дітей заставляти робити? Я і Віту просила аби вона за ними пригляділа, а не їх до роботи заставляла. Але найбільше мене вразив Сергій!
Він аж мало не заплакав, коли мене побачив, я бачила сльози в очах чоловіка!
– Я думав, що ти мене не цінуєш, але такої жінки, як Віта я близько бачити не хочу. Яких вона мені слів наговорила, як вона все тут переінакшила! Я після роботи мусив ще все тут робити!
Мені пішли тижні аби вернути все так, як було і з подругою я вже більше не спілкуюся. Де ж я знала, що вона не лише свого чоловіка відвадила від себе, то й з моїм таке робитиме. А вона ще й ображається, каже, що я потураю Сергію і щоб більше їй на нього не жалілася! І це подруга?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
