Наближався ювілей дружини. Я задумався над тим, який подарунок підготувати їй. Люблю я її балувати, радію, коли вона щаслива. Мені хотілося, щоб дружина була емоційно рада подарунку. При цьому я хотів, щоб цей подарунок час від часу нагадував про мене. Так я зупинився на сережках.
Дружина була дуже задоволена. Але вона одягла їх за останній рік лише кілька разів. Хоча річ це і зроблена на замовлення так, щоб підійшла до будь якого наряду дружини.
І ось одного дня, я випадково зустрічаюсь з тещею в супермаркеті. Звертаю увагу, що вона точнісінько з такими ж сережками, як і в моєї дружини.
Міг би не помітити, міг би й не робити того, що зробив, але я стільки душі вклав в них. За гроші я узагалі мовчу. Чого тільки вартувало знайти людину, яка їх зробить на замовлення. Чесно? Я там ледь не розплакався, хоча не схильний до такого зовсім.
Попросив тещу повернути їх. Вирішив, що мені буде спокійніше, якщо ці сережки залишаться в мене, ніж я бачитиму, як дружина ставиться до мого подарунка.
Звичайно, теща одразу розповіла про все дружині. Дружина чекала мене вдома і здавалось, у квартирі грім і блискавиця. Попросила або відразу вибачитись перед її мамою і віддати подарунок, або залишуся з ними я один, вона просто піде жити до мами.
Я розумію, що з одного боку подарунок я зробив, їм можуть розпоряджатися так, як вважають за потрібне. З іншого боку, розлучатись через сережки вкрай не розумно.
Але справа вже навіть не в сережках. Дивлюсь на поведінку дружини, на її от такий вчинок і думаю. А чи воно мені потрібно? Чи й справді я кохаю саме цю людину, а не ту, що сам собі уявив?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – intermarium.news.
