Мій батько відмовився одружуватися з моєю мамою, послухавши своїх родичів, які мріяли про багату невістку. Коли моя бабця Ганя дізналася, що її дочка (моя мама) при надії й дитя появиться на світ без чоловіка, у неї наче злi cили вселилися. За словами мами, вона перетворила її життя на справжнє випробоування: щодень докори і слова такі, що й уявити важко. Мама все те мовчки терпляче зносила.
Коли настав день моєї появи на світ, бабця замкнула маму в хаті й пішла, забравши з собою ключ. На щастя, на вулиці її зустріла рідна сестра, фельдшерка в минулому. Присоромивши бабцю, відібрала у неї ключ і допомогла мамі. Так на цьому світі з’явилася я. Росла на втіху мамі. А що ж бабця Ганя? Вона наче заспокоїлася — рано почала вчити мене жати, сапати, молотити ціпом, куховарити… І хоч називала своєю помічницею, розізлившись, коли я робила щось не так, називала не дуже приємними словами. Малою я не знала значення всіх цих слів, але відчувала, що вони явно не ласкаві. Дуже переживала й не могла зрозуміти, чому моя бабуня часом буває недоброю до мене. Її чоловіка не стало ще молодим, довелося одній ростити дочку. Здавалося б, вона знає, що й до чого у цьому світі, звідки ж така безсердечність? Як мені хотілося батька, хоч якогось!
Згодом мама вийшла заміж, з’явилися ще двоє діток. На жаль, рано овдовіла. Бабця Ганя стала ангелом-хранителем для малих сиріток: дуже їх любила, пестила… Зізнаюся, іноді я їм заздрила.
Давно вже немає на цім світі бабці Гані, та й мені вже чимало літ. Ні-ні та й згадається дитинство, де я відчувала себе не такою, як усі. Досі печуть слова рідної бабусі.
Якось я з уже старенькою мамою була у сільському магазині. Зайшла сюди й знайома жінка, накупила повну сумку фруктів, інших смаколиків. «Це дочці, — пояснила. — Вона незабаром стане матір’ю». Усі в селі знали, що її Віра незаміжня. Така щира любов до дочки, піклування про неї так розчулили мою маму, що вона довго після цієї зустрічі згадувала свою молодість й те, що їй довелося перенести від рідної людини. Ні турботи, ні співчуття, лише нарікання і пpокльони.
Я дуже вдячна мамі за те, що вона молодою, недосвідченою все ж таки вистояла, не здалася, подарувала мені життя, ніколи не ображала. Хіба це не приклад того, як матері, незалежно від того, як складається доля, повинні любити своїх дітей.
Фото ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
