Я не знаю, що це було, адже я вчепилася в Руслана, мов то остання соломинка в моєму тридцятирічному житті. Я тягнула його до шлюбу, а він упирався всіма копитами і ще з іншого боку тягнула його матуся назад:
– Русланчику, навіщо вам женитися? Жанна не така вже й підходяща тобі пара, живіть собі так, я нічого не маю проти.
І я погодилася. Ми жили «так» два роки у моїй квартирі і жили на мої гроші, бо Руслан «шукав себе». Розумієте, він з чогось взяв, що має заробити купу грошей на якійсь ідеї, щоб легко і одразу, щоб не ходити на роботу.
Спочатку я не дуже надавала тому значення, адже він гарний! Адже я його люблю і якщо я ладна за нього винести все на світі, то я не можу купити йому улюблену піцу чи кращий монітор аби він бавився в ігри?
Мені було все це не важко, бо мене фінансово теж підтримувала мама, яка працювала в Італії, тому вона мені й квартиру купила і час від часу пікидала по пару сотень євро, щоб вистачало на все.
Саме тому я не шкодувала грошей на чоловіка, вірніше на хлопця, бо вони легко мені приходили.
Аж тут Руслан почав казати, що має чудову ідею для бізнесу і я маю вкластися матеріально. У мене було кілька тисяч, які мама відкладала для купівлі другої квартири і я йому сказала так:
– Руслане, я тобі дам гроші, але я дам гроші чоловікові. Якщо їх хочеш, то прийми правильне рішення.
Як він образився! Сказав, що я його зовсім не люблю і пішов до мами. Не знаю, що вона там йому нарадила, але він ображався на мене кілька тижнів і не брав слухавку. А далі погодився, сказав, що я його просто притисла і він не має виходу.
Я ж страшенно зраділа! Нарешті я буду дружиною цього красеня! Які у нас будуть гарні дітки! Як я їх любитиму!
Ми не робили весілля, а просто розписалися і я дала чоловікові гроші на бізнес. Нарешті й він був щасливий, але не дуже довго, бо щось пішло не так і треба було ще грошей, далі ще вкладень і в результаті все пішло прахом.
Я не могла повірити, що ті гроші, які мама мені давала на зберігання роки, просто зникли за пару місяців. Замість того аби якось їх відробити, мій чоловік впав у хандру, мовляв, його треба пожаліти, бо він просто знищений і потребує піклування та теплих слів, і я, як любляча дружина, маю йому це дати, а не питати щодня чи він знайшов роботу.
Вже прийшлося мені крутитися та працювати за двох, щоб і нас прогодувати і відкладати гроші для маминої квартири. Звісно, що я їй нічого не сказала, що всі гроші вилетіли в трубу.
Далі у Руслана ще були спроби нового відкриття бізнесу, але я вже йому гроші не давала і він образився та взяв кредит. Звісно, що прогорів і його поведінка знову була прогнозована – пожалійте і не чіпайте.
Так я прожила ще шість років з цим красенем, але, видно, до мене ще не доходило, для чого я з ним живу, бо у нас ні гарних діток, ні щастя. Я те й роблю, що працюю зранку до вечора, а він як не на дивані, то за комп’ютером і в мріях та планах.
Якось я йшла з магазину і в мене порвався пакет і все висипалося на дорогу. Машини їздили і чавили мої продукти, а я не могла нічого вдіяти і почала плакати. І якийсь чоловік прийшов мені на допомогу. Уявляєте?
Чоловік мені поміг, не мій, а зовсім чужий. Спитав чи мені не треба грошей, чи не відвезти додому.
І до мене дійшло, що чоловік для того аби тобі помагати, а не для того аби ти все життя молилася на його красу. Ось такі висновки з мого кохання. Хоч і запізнілі, але вже які є. А ви які висновки зробили зі своїх невдалих стосунків?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
