Моє життя останнім часом почало просто руйнується. Я щиро не розумію з чим це пов’язано, однак продовжувати так жити далі я більше не можу. Мені здається, що з цього просто немає виходу. Мій чоловік від мене пішов, забравши з собою дітей. І я навіть не можу з цим нічого зробити.
Більше того, всі мої і його родичі підтримую його, а не мене. Я розумію, що фактично покинута рідними мені людьми. І це, мабуть, найважче, що зі мною могло статися. Невже все закінчиться ось так і я залишуся зовсім одна без можливості все повернути?
Найважче це бачити очі своїх дітей і намагатися їм пояснити чому я більше з ними не живу. Адже вони нічого не розуміють і, напевно, думають, що я просто у відпустці. Принаймні поки що так він пояснює дітям причину моєї відсутності.
Я намагалася поговорити зі своєю матір’ю, але вона лише говорить, що повністю розчарована в мені. Розумію, що мої вчинки не завжди були правильними, однак чи правильно це? Якщо чесно, то не дуже хочу оголошувати те, що я зробила. Все-таки мені дійсно за це соромно. Проте на тлі хвилювань люди чинять в рази гірше, ніж я. І це ніколи не було приводом для того, щоб до них всі так ставилися. Фактично моє життя зараз порожнє.
Як підсумок, саме це стало причиною того, що я почала ходити до психолога. Ми працюємо з ним уже кілька місяців, і я спостерігаю зміни, однак чи можна назвати їх позитивними? Та й взагалі, коли можна буде сказати, що все в моєму житті тепер не так погано. Такі візити ніколи не були панацеєю в цьому плані. Адже навряд чи я зможу повернути прихильність чоловіка, а вже тим більше дітей. Особливо це стосується того моменту, коли вони підростуть і зрозуміють, що я ні в якій мірі не свята.
Не хотілося б, щоб вони, будучи підлітками, недолюблювали мене. З цим я не зможу впоратися ні з одним спеціалістом. Адже для матері не може бути нічого гіршого, ніж те, коли її існування заперечують власні діти. Однак очевидно до моєї матері це не може бути застосовано. Їй зараз на мене абсолютно все одно і всі її сили спрямовані на онуків. Так і бачу, як вона хоче виховати в них кращу версію мене.
Загалом, так чи інакше, але мені хочеться вірити, що коли-небудь все налагодиться. Нехай не так, як було, проте не так, як це відбувається зараз. Мені здається, жодна людина не заслуговує такого ставлення, яке зараз проявляється до мене мої ж родичі. Це просто несправедливо ні в якій мірі.
Світлана.
Фото ілюстраивне.
