fbpx
Історії з життя
Мій чоловік завжди навчав наших дітей бути прагматиками і підходити до найменшої дрібниці з позиції власної вигоди. Наші діти виросли успішними і ми ними пишаємось, але є одна річ про яку ми геть забули виховуючи їх. Тепер і самі не знаємо, що ж робити

Ми ніколи не могли подумати, що наше виховання обернеться проти нас, але тепер ця наша реальність. Діти, яких ми завжди вчили діяти раціонально, забули про нас. Так, це допомогло їм вибратися з бідності, однак чи варто було це того? Невже їм гроші стали важливішими за батьків, які виховували їх весь цей час? Ми хоч і самі завжди з чоловіком чинимо так, як велить вигода, але ніколи не забували про своїх дітей.

Найгірше, що нам навіть це ні з ким обговорити. Всі наші знайомі виключно по бізнесу, і говорити з ними про сімейні проблеми досить дивно. Знаю, що ми самі в цьому винні, але нам до останнього хочеться вірити в можливість все змінити.

Ми зрідка телефонуємо їм і вони навіть розмовляють з нами, але все закінчується тим, що їм просто ніколи спілкуватися. І я б повірила, якби не знала, що це стандартна відмовка, коли спілкування не цікаве. Можливо бути мені і правда варто просто змиритися з тим, до чого призвело моє виховання. Все-таки іноді люди роблять помилки і потрібно вміти їх визнавати. Адже якщо ми до кінця життя будемо сидіти з рожевими окулярами, то нічого доброго з цього не вийде.

Єдиний, хто мене розуміє, це мій брат. У нього точно така ж ситуація і він поняття не має що робити. Ми можемо тільки поспівчувати один одному. Хоча він частково вже змирився і каже, що це лише наслідки того ми зростали в бідній родині. Я в цілому розумію чому він так говорить. Адже якби мені довелося вибирати між тим, аби ростити дітей у бідності і не навчити їх вижити у цьому світі і сьогоднішніми обставинами, то я вибрала б друге.

Плюс до всього мої діти зараз добре живуть і не мають потреби ні в їжі, ні в нормальних умовах життя. А хіба не щастя дитини переважує на шальках терезів?

Єдине що мене турбує разом з цим це стан мого чоловіка. Він завжди навчав наших дітей бути прагматиками і підходити до найменшої дрібниці з позиції власної вигоди. Зараз йому не просто, адже він побачив наскільки був не правий. Мені бачити свого чоловіка у такому стані теж не просто.

Ось і прийшла наша старість. Друзів нема – лиш партнери. Діти тільки у телефонній книзі, дім, як музей – є на що подивитись, але хочеться втекти. бо віє пусткою.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page
facebook