Ми ніколи не могли подумати, що наше виховання обернеться проти нас, але тепер ця наша реальність. Діти, яких ми завжди вчили діяти раціонально, забули про нас. Так, це допомогло їм вибратися з бідності, однак чи варто було це того? Невже їм гроші стали важливішими за батьків, які виховували їх весь цей час? Ми хоч і самі завжди з чоловіком чинимо так, як велить вигода, але ніколи не забували про своїх дітей.
Найгірше, що нам навіть це ні з ким обговорити. Всі наші знайомі виключно по бізнесу, і говорити з ними про сімейні проблеми досить дивно. Знаю, що ми самі в цьому винні, але нам до останнього хочеться вірити в можливість все змінити.
Ми зрідка телефонуємо їм і вони навіть розмовляють з нами, але все закінчується тим, що їм просто ніколи спілкуватися. І я б повірила, якби не знала, що це стандартна відмовка, коли спілкування не цікаве. Можливо бути мені і правда варто просто змиритися з тим, до чого призвело моє виховання. Все-таки іноді люди роблять помилки і потрібно вміти їх визнавати. Адже якщо ми до кінця життя будемо сидіти з рожевими окулярами, то нічого доброго з цього не вийде.
Єдиний, хто мене розуміє, це мій брат. У нього точно така ж ситуація і він поняття не має що робити. Ми можемо тільки поспівчувати один одному. Хоча він частково вже змирився і каже, що це лише наслідки того ми зростали в бідній родині. Я в цілому розумію чому він так говорить. Адже якби мені довелося вибирати між тим, аби ростити дітей у бідності і не навчити їх вижити у цьому світі і сьогоднішніми обставинами, то я вибрала б друге.
Плюс до всього мої діти зараз добре живуть і не мають потреби ні в їжі, ні в нормальних умовах життя. А хіба не щастя дитини переважує на шальках терезів?
Єдине що мене турбує разом з цим це стан мого чоловіка. Він завжди навчав наших дітей бути прагматиками і підходити до найменшої дрібниці з позиції власної вигоди. Зараз йому не просто, адже він побачив наскільки був не правий. Мені бачити свого чоловіка у такому стані теж не просто.
Ось і прийшла наша старість. Друзів нема – лиш партнери. Діти тільки у телефонній книзі, дім, як музей – є на що подивитись, але хочеться втекти. бо віє пусткою.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.