Наприклад, він випитує чоловіка скільки на Святу вечерю було страв, чоловік має не лише бовкнути, що дванадцять, але й перелічити, він вже й сам хитрує, бо каже, що ми рахуємо хліб, узвар та часник з яблуками на столі.
За таку мову свекор цикає язиком та потім мені телефонує та провадить годинні лекції, як то важливо дотримуватися традицій, щоб мати ласки у Бога.
Поки я була молода, то все це сприймала, як таке, що треба промовчати і легше зробити, ніж пояснити чого я не хочу це робити.
Наприклад, свекор щоп’ятниці постить, тому йому потрібно варити все окремо і пісне. Мені молодій було дуже важко готувати і на маленьку дитину, на нас усіх і ще окремо на свекра.
Звичайно, свекруха мені допомагала, коли не була на роботі, але, коли вона була на зміні, то мені приходилося варити окремо усім.
Варто було проговоритися, що картопля товчена на молоці і він одразу відставляв у бік та бурчав, що немає поваги в родині, бо його покуту не приймають серйозно.
З часом ми з чоловіком переїхали до моїх батьків, де традиції не так дотримувалися і можна було легко в піст їсти щось молочне і м’ясне.
Тоді то й свекор почав нас перевіряти – чи ходили в церкву, чи постили, що готували, а найчастіше він телефонував в церковні свята і говорив, що не можна в ці дні працювати.
Мої батьки тільки округлювали очі, бо й таких свят не знали, як говорив свекор, а тут, як на зло, завжди була якась важка робота: чи паркан заливали, чи в полі працювали.
Отак ми й почали свекрові брехати, що не працюємо та постимо і всього дотримуємося. Так було легше, ніж пояснити, чому ми не хочемо дотримуватися правил, яких взагалі не розуміємо.
Минали роки і я почала й дітей вчити брехати дідусеві, мовляв, до церкви ходимо, в свята не працюємо і всього дотримуємося. Щоб, бува, діти не проговорилися і свекор нам не читав лекції.
Я чітко знала, що чиню не добре і вчу дітей брехати замість того аби сказати правду.
І ця розмова таки відбулася, яку я так довго відкладала завдяки дітям.
Приїхали ми до свекрів в гості і дідусь почав з перевірки мого правильного виховання дітей: чи вміють хреститися, чи знають молитви, чи ми ходимо в церкву, чи ми тоді і тоді не працювали важко. І я бачу, що мої діти доволі вміло брешуть.
Я стояла з боку і чітко розуміла, що я своїми руками чиню дуже не правильно, бо перекладаю свою відповідальність на маленькі плечі! Я подивилася на чоловіка і сказала:
– Тату, ми нічого цього не робимо, ми працюємо в свята, коли є робота, ніколи не постимо і ходимо до церкви лише на великі свята і то тоді, коли є на це сили.
Свекор одразу почав говорити, що ми не будемо мати в бога ласки, якщо не шануємо його заповіді. Я тоді не витримала і кажу:
– Справді, ви теж дотримуєтеся всіх вимог? Хіба не ви з самого ранку працюєте, хоч сьогодні Різдво? І не лише самі працюєте, але й інших спонукаєте: ви зранку розтопили піч і пішли варити свині їсти, почистили від корови, мама видоїла, випустили кури, дали їм їсти, дали крілям, винесли свині, напоїли корову. Мама перемила посуд від вечері, помила картоплю, моркву для нової партії їди.
За цілий день не присіла, бо треба було встигнути залити холодець і піти до церкви. На обід ви знову обійшли господарку і знову тяжко працювали аби всіх нагодувати, те саме було й на вечерю.
Ви цілими днями працюєте будень це чи ні, як і ми – робимо те, що треба зробити аби родина була сита і в безпеці. І я вже не в тих роках аби перед вами брехати, що я дотримуюся правил, які вважаю абсолютно застарілими.
Свекор поки на мене ображається, але я не буду більше вчити дітей брехати – бо це найгірший вчинок у моєму житті, а все інше мене мало хвилює.
