У мого чоловіка просто якийсь комплекс провини перед матір’ю, хоча все має бути якраз навпаки. Я вже йому говорила, щоб він звернувся до психолога, бо ним реально крутять як хочуть, а він ведеться.
Мого чоловіка Романа мати не балувала ніколи, а як розійшлася з його батьком, коли Роман вже був підлітком, то наполягала аби той жив з батьком.
– Хто мене з дорослим хлопцем заміж візьме, – казала вона чоловікові при Романі, – А так. Поки хай в тебе поживе, чи в твоєї матері, поки самостійним не стане.
Батько, який вже на той момент мав дитину від іншої жінки, теж не хотів аби син заважав і його щастю.
Тому Роман поїхав в село до батькової бабусі, яка, як вміла, так хлопця й виховувала.
Роман мав що їсти, мав друзів і загалом, йому було в селі набагато спокійніше, ніж вдома, де постійно незадоволена матір та батько.
Він казав, що мати ніколи не приїздила до свекрухи, а могла його зустріти в місті на вокзалі або взагалі сказати, що приїдеш сам. Вона не гордилася ні його гарною поведінкою, ні поганою.
Якщо син приїздив – не звертала уваги на його потреби, хіба той казав, що треба купити взуття чи куртку.
Тоді була причина зателефонувати батькові та в чергове висловитися щодо його гідності, яка не може забезпечити сина елементарним.
Тому Роман вирішив, що сам буде собі купувати речі і ні в кого не просити. Почав працювати то в сусіда на полі, далі на фермі і так поступово він навчився на всьому сільськогосподарському транспорті їздити та розумів, як полагодити.
Орав, возив, косив, сіяв, віяв…
Мати так і не знайшла собі іншого чоловіка, жила виключно для себе, а про сина й не згадувала.
Але хлопець став на ноги та до тридцяти років вже був співвласником невеличкої ферми, а далі пішло тільки краще.
Ось тут матір і почула, що її син при грошах та прихала попросити у нього позику.
Роман без лишніх слів дав скільки вона просила.
Спочатку її довго не було, можливо не насмілювалася так швидко приходити, а далі як понеслося – вона мало не щомісяця щось вимагала в сина.
На той момент ми вже були заручені і планували весілля. Я працювала бухгалтеркою на фермі і чітко бачила, що отак скоро ця лисиця витягає всі гроші, які ми відкладали на закупку добрив, насіння, на ремонт техніки…
Аж тут вона давай Романові говорити, що нема чого на мені женитися:
– Лізе в твої справи, в твою сім’ю. Матір твою не поважає і онуків так само настроюватиме, то що за життя буде? Тобі треба жінку лагідну та терплячу, а не таку пащекату.
І я бачу, що мій Роман вже сумнівається! Я планувала йому на весіллі сказати, що при надії, зробити такий подарунок, але бачу, що треба карти викладати зараз.
Сказала – Роман мене обняв і знову мій чоловік, знову я відчуваю, що пелена материна з нього спала.
Але матір і далі за своє – що не знати чия дитина, що я здатна на все.
А я Романові кажу, що я з ним відколи він мав одного трактора, а мати про нього згадала, коли він вже мав лишні гроші – то хто тут корисливий?
Він ніби все розуміє, але просто не може їй відмовити, бо вона ж мама:
– Вона просто ніколи не була щаслива. І я радий, коли вона хоч через ці гроші стає схожою на мою маму, яка мене в садок водила та листочки зі мною збирала.
Я вже готова сама поїхати до спеціаліста аби він якось допоміг в цій ситуації, бо та жінка реально не має гальм. Зараз я стримую Романа тим, що у нього на відповідальності багато сімей, яким треба і зарплатню платити і наша дитина на підході, та й весілля теж треба зробити.
Але майбутня свекруха обертів не збавляє і далі пре, як бульдозер. На Бога надії мало – у неї нічого святого і людського. Що робити?
Фото Ярослава Романюка
