Мого виходу на пенсію найбільше син чекав. Саме ж онук на світ з’явився, потрібна була допомога з малим. Я хотіла ще залишитись, працювати, але вже так вмовляв і просив увійти в положення, що вибору не мала. І все ми порахували, окрім реакції невістки моєї.
Та я б і досі собі працювала на своїй роботі і не було б мені ось цих негараздів. Так ні ж, захотіла Ліда допомогти сину своєму. Вирішила виручити, увійшла в положення.
Вийшла на пенсію і прийшла під двері сина свого – допомагати. Онуку лиш три місяці, невістка його з рук не спускає і явно не рада тому, що я тут з’явилась.
Знаєте, не було б отого всього, якби не закомандували молоді, що житимуть окремо. Я ж чи не зі студенських років гроші відкладала, а як син з’явився, то пів зарплатні на купку клала.
Так от і мала я чималий стосик грошей. На квартиру не вистачило, але на перший внесок за двокімнатну якраз.
— Мамочко, – співала мені невістка затято. – Витільки допоможіть, а далі ми самі.
Ну як я відмовлю – дала гроші. Узяли вони двокімнатну квартиру, та такого планування. що прямо міні будинок у них, ще й дворик свій не великий.
Щомісячні внески не малі, але обоє працювали, тож вистачало на все. звісно, доводилось на чомусь економити, але ж коли своє. то негаразди не так відчуваються. хіба ж не так?
Так три роки вони собі і жили, аж поки мій син не прийшов із новиною – дружина при надії. Ніби й радий. усмішка на обличчі, а очі розгублені.
— Мам, а як із виплатами. Як мені і оплачувати і сім’ю утримувати? Якщо попрошу тебе із онуком посидіти, погодишся?
Звісно я погодилась, хоч і не лежала у мене до того душа. Ніби ж відчувала, що воно мені не потрібне, ніби знала, що боком вийде.
Вийшла я на пенсію і прийшла у дім сина онука глядіти. Невістка дивиться на мене вовком, ніби я винна у чомусь і вини своєї не визнаю.
Їй роботу ж запропонували до третьої дня. Добре, що онуку кашки варити треба, мама ніби як і не потрібна постійно поруч. Вийшла невістка на роботу, а я стала за няньку.
Знаєте, мені ж за те оплачувати ніхто навіть не намагався, тож я мусила якось сама собі викручуватись, як роботи немає. В’язала я цілими днями шалі.
Хто б подумав, що давнє хобі стане таким плюсом до пенсії? Три шалі за чотири тижні от тобі вісім тисяч. купували їх залюбки адже ціну я ставила не високу. а якість була люксовою.
Ото онук спить, а я в’жу. Прокинеться, я його на килимок спеціальний кладу і він грається. а я спицями працюю. Так добре було: дитина за руками і я при ділі.
Та от невістка приходила додому і була явно чимось незадоволена. Літає по квартири і дихає шумно. Я нічого не розуміла. Дитина нагодована, переодягнена, я з ним гуляла 4 години. У чім питання взагалі?
А потім, за пів року десь, заявляє мені син, що більше можу до них не ходити – невістка звільнилась. Прийшов до мене аж сивий, так переживав.
— Каже, що набридло на двох роботах працювати. Бачиш, вона ж думала, що ти і у домі будеш лад підтримувати і готувати їсти нам і речі прати. А повернеться з роботи і мусить рукава закочувати і ставати до хатніх справ ще. Виморюється дуже, а помочі ні від кого не отримує.
— Ти чоловік, то мусиш дбати за сім’ю. Знайди підробіток, а я буду дитину нашу ростити, – от що сину моєму невістка каже.
Так мені прикро, що я вам і не передам. Бачте, я ж теж людина і теж мушу за щось жити. То що. мушу із хліба на воду а робити у невістки, як на роботі?
Шкода мені сина свого, а допомогти нічим не можу. Говорила із невісткою. а в неї одне виправдання:
— Я з ніг падаю. Або вдома. або на роботі. Як від вас помочі немає. то буде так.
Сон мені не йде, все зморене обличчя сина перед очима. думаю. а може я й справді не права? Мусила про свої потреби забути, допомагати молодим, бо ж ті мали потребу?
Головна картинка ілюстративна.
