Вставай, тітка вже прокинулася, — Петро штурхнув дружину. — Он вже навіть піч натопила. Знову буде незадоволена, якщо ти проспиш
Олена піднялася насилу, сьогодні вона дивно почувалася, їй було дедалі важче ходити.
— Добрий ранок!
— Який він добрий, якщо спиш до обіду, — тітка Катерина з неприязню подивилася на дружину племінника.
Олена винувато відвела погляд. Сьогодні минуло рівно півроку відтоді, як не стало бабусі і тітка ще з вечора наказувала, що треба піднятися раніше, щоб встигнути приготувати обід.
— Ну гаразд. Помиєш спочатку підлогу, а далі видно буде.
Петро оселився в тітки нещодавно. Жінка до 40 років прожила зі своєю матір’ю, а коли старенької не стало, вона запросила до себе племінника. Двадцятирічний хлопець у вільний від роботи час полагодив сарай, перекопав квітник.
У будинку вже давно проживали одні жінки. Сестри повиходили заміж, а Катерина залишилася з матір’ю. Вона була красивою, але дуже прискіпливою у виборі нареченого дівчиною. Тому й засиділася у дівках.
Прихистити у себе племінника було гарною ідеєю. Хлопець допомагав їй поратися по господарству. Шкода тільки, що той вирішив швидко одружитися. Однак нічого не вдієш. Катерина була змушена прийняти у себе в домі і його новоспечену дружину.
Молода невістка майже нічого не вміла робити. Жінці доводилося самій всього її вчити. Вона втлумачувала дівчині, що вставати треба рано, щоб, поки чоловік прокинеться на столі на нього вже чекав сніданок й не лише з однієї страви.
Катерина стверджувала, що жінка не має сидіти поруч із чоловіком, поки він їсть, вона повинна стояти біля нього із рушником через плече, щоб він зміг витерти руки після обіду. А вже потім можна і самій поїсти те, що лишилося.
— Ну чого ж ти така повільна? — Тітка невдоволено похитала головою, дивлячись, як Олена протирає підлогу, притримуючи величезний живіт.
— Гаразд, бачу тут користі від тебе ніякої, підеш до моєї сестри, вона там калачі пече, може хоч їй допоможеш.
Тітка Віра жила недалеко на тій самій вулиці.
Весна. Дорога розкисла так, що ноги роз’їжджаються. Олена кілька разів зупинялася, щоб перепочити і прислухатися до дивних відчуттів.
Ще рано-вранці вона сказала чоловікові, що якось дивно себе почуває і її здається, що сьогодні все й почнеться. Він так розгубився, адже тітці не сподобається, що запланований обід відкладеться.
— Потерпи трохи, а коли всі розійдуться, щось придумаємо.
Звичайно ж доведеться терпіти, адже ще напередодні тітка пригрозила їй, щоб вона нічого такого в цей день не утнула. Олена відігнала тривожні думки і начебто трохи відпустило.
У будинку тітки Віри на плиті вже шкварчала пательня.
— Проходь, зараз ми вдвох швиденько впораємося.
Олена почала місити тісто, а потім зойкнула і присіла.
– І давно це в тебе? — Тітка виглядала стурбованою.
Почувши, що це почалося ще зранку, заметушилася:
— Ну, що ж ви так дотягнули, потрібно терміново збиратися і везти тебе в пологовий.
З машини, яка невдовзі під’їхала, вискочила жінка в білому халаті.
— Дорога далека, та ще й розвезло її так, то давайте про всяк випадок візьмемо з собою дитячі речі.
Дорогу й справді розвезло, добре, що назустріч якраз їхав гусеничний трактор, який допоміг витягнути автівку, що заїхала в широку ковбаню.
Олену все ж таки вдалося вчасно доставити у лікарню і вже через кілька годин Петрові повідомили, що в нього народився син.
Svitlana Sushko.
Фото ілюстративне.