Коли Андріана відчула, що готова відпустити образу своїх попередніх стосунків, погодилася на побачення з хлопцем, з яким познайомилася на весіллі в подруги. Їй здалося, що він, Юрій, є повною протилежністю Руслана, високого чорнявого красеня, з яким зустрічалась пів року.
Тоді вона була до нестями закохана в нього й не звертала увагу на лихослів’я, яке так легко злітало з його красивих уст із будь-якого приводу: почався дощ, слизько на дорозі, несподівано задзвонив телефон. Вона надіялася, що з часом зуміє переконати його бути стриманішим і добирати слова, але не встигла розпочати свою виховну роботу, як іще одна річ прикро вразила її.
Кохання Андріяни й Руслана розквітало разом із весняним цвітінням. Вони з насолодою вдихали духмяні пахощі розквітлих яблунь, коли прогулювалися затишною вулицею на околиці їхнього міста, бо «нема краще того цвіту, коли яблуня цвіте, нема кращої хвилинки, коли милий поруч йде», як співається в популярній пісні. Влітку вони гуляли в парку. Улюбленим місцем їхніх зустрічей була розлога липа. Коли дерево цвіло, його обліпили бджоли, що прилетіли з пасіки на аромат. Одна бджілка задзумкотіла біля голови Руслана, він не стримався від лайки. Тоді дівчина вперше зауважила, мовляв, навіщо ти так, але Руслан, ніби на зло, ще голосніше повторив. Андріана тільки подумала, що роботи в неї над манерами Руслана ще не початий край. Але це було не єдине, що призвело до розриву.
У вересні пара повернулася до навчання. Хоч зустрічі стали рідшими: обоє були на останньому курсі своїх вишів, Руслан все частіше обсипав Андріану компліментами і щодо її вроди, і щодо поглядів, мовляв, сучасна, не старомодна, як ще багато дівчат у їхньому місті. А він поважає тільки тих жінок, які працюють, заробляють самі на себе, не вимагають від чоловіків подарунків, звітів про його зарплату, словом, дають чоловікам свободу бувати в чоловічих компаніях, а не прив’язують до сім’ї. Андріана тільки всміхалася, мовляв, поживемо-побачимо, своє майбутнє дівчина уявляла тільки з коханим Русланом, якого вона своєю любов’ю таки зуміє до сім’ї прив’язати, і романтиком залишатися, щоб робити дружині приємні сюрпризи, і водночас поважати його чоловічі хобі.
Якось Руслан зателефонував і запросив на побачення в центрі коло фонтану. Моросив дрібний осінній дощик, тож хлопець запропонував зайти до кав’ярні. Коли сіли за столик і почали читати меню, Руслан заявив: «Ми з тобою ще студенти, то давай розраховуватись окремо, фіфті-фіфті». «Та я не проти, – Андріана зніяковіла, – але гроші маю лише на маршрутку». «Отакої(це слово було замінено нелітературним), а я змерз і зголоднів, – незадоволено пробурмотів Руслан, то замовлю лише собі. Ти не проти?» Вкрай збентежена дівчина тільки здвигнула плечима й навіщось сказала: «Та ні, я ж на дієті». «О, хвалю, жінка має стежити за фігурою», – Руслан задоволено смакував кусочком торта і з насолодою пив духмяний напій, потім розрахувався великою купюрою, за решту з якої можна було й пригостити дівчину, яку запросив на побачення.
Коли вийшли з кав’ярні, дощ припинився, небо прояснилося, тож можна було продовжити гуляти, але Андріана сказала, що розболілася голова й вона поїде додому. «Маєш тобі(лексика Руслана була в його стилі), а вечір обіцяв бути гарним, – незадоволено сказав він. – То оце виною твоя дієта». «А ти не думаєш, що виною твоє лихослів’я, яким ти щедро пересипаєш свою мову? – Андріана таки зважилася сказати це прямо в очі хлопцеві. – Тобі не здається, що тими словами ображаєш мене?» «Та зараз усі так говорять – і хлопці, й дівчата. Що тут такого? Я й не збираюся контролювати свої емоції», – не здавався Руслан. «А я – не всі, і не збираюся їх вислуховувати». «То що – за таку дрібницю посваримося?» – здивовано запитав хлопець. «Не тільки. Якщо запрошуєш дівчину до кав’ярні, то попереджай, що за неї не платитимеш. Це порада від мене на майбутнє», – Андріана таки вирішила поставити крапку в їхніх стосунках.
Додому на маршрутці дівчина поверталася сама: категорично не дозволила Русланові проводжати її. Їхала й вже дуже жаліла за свої слова. Хлопець і красивий, і розумний, з гарної сім’ї, що допоможе йому стати успішним. У них так багато спільного: музика, книги, погляди на життя. Вона згадувала й згадувала всі їхні зустрічі. Якось вони проходили повз бабусю, що продавала тюльпани. Руслан тоді сказав: «Ось зріжуть квітку, вона скоро зів’яне, я ж дарую тобі увесь цвіт цього розквітлого саду». Андріані це подобалося, вона вважала хлопця не скупим, а практичним.
Йому не подобалася зайва розкіш у побуті й одязі, краще пізнавати світ під час подорожей. А подорожував він із батьками багато, цікаво розповідав про різні країни. В Андріани був значно менший досвід від мандрівок, але її сім’я також могла собі дозволити відпочити в Туреччині чи Єгипті. Дівчина в мріях уже бачила себе дружиною Руслана. Його батьки не були б проти такої партії для сина, бо її родина в місті також відома й шанована. Тож Андріана не втрачала надії, що хлопець зателефонує, що вони ще помиряться, що він зміниться, навчиться і словами, і вчинками її поважати, в стосунки додасть трішки романтики. Поступово сподівання дівчини згасали, Руслана вона більше не бачила.
Юрій був звичайнісіньким хлопцем, русявий, з блакитними очима, трохи соромливий і несміливий. Він гарно танцював, тож молоді не пропускали жодного танцю. Виявляється, що й працюють вони на одному підприємстві, тільки вона – економісткою, а він – простим оператором. Домовилися про зустріч. Він прийшов на побачення з однією трояндою. Їй було дуже приємно від такої уваги. Хлопець запропонував їй наступних вихідних сходити на концерт місцевого хору. Андріана любила сучасні гурти, але погодилася піти. Виявилося, що вони зовсім різні в своїх уподобаннях: Юрій любив тільки народні пісні, читав тільки історичні повісті й романи.
Навчена гірким досвідом, Андріана намагалася з’ясувати, чи є майбутнє в їхніх стосунках: обговорити якусь книгу чи кінофільм їм не виходило з тієї причини, що мали різні інтереси, та й погляди на спільне життя в Юрія були патріархальними: дружина – берегиня домашнього вогнища – виховує дітей й дбає про чоловіка. «А якщо дружина – кар’єристка ще та й не хоче прибирати й коло плити стояти?» – розсміялася Андріана. «Тоді, значить, чоловік – оберіг домашнього вогнища – виховує дітей й дбає про дружину», – в тон їй відповів Юрій. «І борщ дружині готуватиме?» – допитувалася дівчина. «Ну, на крайняк, замовить у ресторані, – хлопець несподівано запропонував: А давай зараз повечеряємо в ресторані». «Та-а, я не взяла з собою грошей,» – дівчина й далі випробовувала Юрка. «Отакої! Боїшся мене розорити?» – сміявся Юрій.
Коли в Андріани та Юрія вже все йшло до весілля, вона несподівано зустріла Руслана. Виявляється, він також працює на цьому ж заводі, в конструкторськім бюро. Звідкись йому стало відомо, що Андріана виходить заміж. «Ну що, твій робітник круті слова при розмові не вживає»? – іронічно запитав. «Уяви собі, не вживає, і при жінці лайку собі не дозволяє, і жінку поважає», – тільки й відповіла Андріана.
