fbpx

Моя дочка чомусь упевнена, що батьки просто зобов’язані дітей житлом забезпечити. Але я з нею не погоджуюся! Мені чомусь ніхто квартиру не подарував – ми з чоловіком самі на неї заробили. Та й у мене п’ятеро дітей, як я вирішу за всіх житлове питання? Проте Дарина наполягає на тому, що я повинна допомогти їй придбати житло, навіть дивується – чому ж тоді я за кордон поїхала

Моя дочка чомусь упевнена, що батьки просто зобов’язані дітей житлом забезпечити. Але я з нею не погоджуюся! Мені чомусь ніхто квартиру не подарував – ми з чоловіком самі на неї заробили. Та й у мене п’ятеро дітей, як я вирішу за всіх житлове питання? Проте Дарина наполягає на тому, що я повинна допомогти їй придбати житло, навіть дивується – чому ж тоді я за кордон поїхала.

Дітей на ноги я ставила сама. Чоловіка не стало одразу ж після появи на світ наймолодшої дитини. Мама і свекруха допомагали, звичайно ж, але в основному я усе робила сама і якось зводила кінці з кінцями.

Дарина – найстарша дочка. Їй нині 32. Інші мої діти ще студенти, а наймолодша в школу ще ходить, цьогоріч закінчує уже. Вони давно усі самостійні на відміну від Дарини. Вона ще пам’ятає часи. коли тато був живий і чомусь ніяк зрозуміти не може, чому я не можу забезпечити їй той же рівень життя. Я ж мама і я повинна.

Заміж Дарина вийшла 5 років тому. Я одразу їй дала зрозуміти, що на мене нема чого розраховувати — мені інших чотирьох вчити треба. Вона вдавала, що все розуміє і не ображається, хоча інколи і просила переслати їй кілька сотень євро на якісь там нагальні потреби.

Я заробляю не так багато, навіть мало, але робота мені по силам, адже здоров’я у мене слабке. Та й зміна клімату на мене вплинула негативно. Виявляється близькість океану не для всіх добре. Працюю я тут уже восьмий рік, але заробленого і не видно. Усі гроші такнуть просто, адже діток багато і кожному щось треба.

Студенти мої усі працюють, навіть найменша уже в інтернеті підробляє, якісь там сторінки веде, а от старша ніяк не може усвідомити, що вже виросла.

Нині вони із чоловіком квартиру узяли на виплату і майже кожного місяця вона просить її виручити. “Ой, мамо, ну не викручуємось ніяк, скинь 500”. Або прямо аж хлипає: “Крім тебе ніхто не врятує може ти в когось візьмеш я все поверну треба тисяча”.

Якби вона одна була, то ж без питань, я допомагала б. А так їх п’ятеро і виходить, що я все в одну вкладаю.

Дуже винною себе почуваю, але донці відмовила у допомозі цього місяця. У молодшої випуск і треба із ВУЗом визначатись. Та й студентам потрібно взуття і одяг на весну придбати, а це не три копійки.

Даша мало свідомості не втратила, як новину почула. Наговорила мені купу усякого неприємного. Сказала, що я й не мама після слів таких.

Дуже переймаюсь, як мені бути. Дітей люблю усіх однаково. Є у мене там сума невелика відкладена про всяк випадок, то може Даші скинути? А що, якщо моя відмова стане причиною розриву наших відносин?

Зрештою, вона ж моя дитина, ну хто допоможе, як не мама рідна.

Хіба ж ні?

24,04,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page