Перш ніж мене будуть засуджувати, хочу сказати, що прекрасно розумію в якому суспільстві, ми живемо і що у нас прийнято, а що ні. Проте це не дає права моїй сім’ї використовувати мене в їх потребах. Моя донька незлюбила мене за те, що я не хочу сидіти з онуками. І як би я не намагалася їй пояснити, що мама вона, а не я, до неї все не доходить. Їй чомусь здається, що я повинна брати на себе таку відповідальність і з радістю в очах виховувати своїх онуків.
Не зрозумійте мене неправильно – я їх люблю. І навіть рада посидіти з ними, коли ті приїжджають в гості. Однак я не наймалася їм вихователем, а саме цього від мене і вимагають. Посидіти там, відвести туди, допомогти зробити домашню роботу і багато інших справ. Як матір, я ніколи подібного собі не дозволяла і робила все сама. Якби мені вистачило сміливості попросити своїх батьків про такі «послуги», то вони покрутили б пальцем біля скроні – не більше. Все-таки потрібно мати якусь совість і межі дозволеного, як мені здається.
Так чи інакше, всі наші суперечки щодо виховання онуків в кінцевому підсумку вилилися в регулярні непорозуміння і ігнорування один одного. І хоча я продовжую спілкуватися з онуками через її чоловіка, але з нею відтепер у мене важкі стосунки. Я розумію, що це неправильно і потрібно помиритися, але мені просто хочеться, щоб вона усвідомила свої помилки. Не все ж життя мені їй все пояснювати. Все-таки тепер вона теж мати і повинна вміти приймати правильні рішення в виховні заходи.
А з онуками ж у мене стосунки просто прекрасні. Вони люблять мене, а я люблю їх. Ніколи у нас після сварки з нею не було такого, щоб мої онуки почали до мене, гірше ставитися. Навпаки, це дає нам більше часу разом. Доброю стороною ситуації також виступило і те, що я більше почала спілкуватися з її чоловіком. Все-таки він хороший чоловік, який багато чого побачив і явно не бовдур.
У загальному і цілому мені здається, що наш з дочкою конфлікт вельми обґрунтований і корисний. Вона зрозуміє в чому не права, я проведу більше часу з онуками, і ми знову почнемо з нею нормально спілкуватися. Однак з однією відмінністю в тому, що вона нарешті таки зрозуміє, що її діти – не моя проблема. Я не є для неї запасним варіантом, на який можна спихнути дітей в незручний момент. Про це потрібно думати заздалегідь і сподіватися тільки на себе. В іншому ж випадку яка з неї тоді виходить мати? Не вміє ні туди, ні сюди. Сміх, та й годі. А мені б не хотілося, щоб вона стала поганою матір’ю.
Фото ілюстративне.
