Моя донька за мої ж гроші придбала будинок любці мого чоловіка. Бачте, вона не могла дивитись на те, як дівчині важко живеться, і на те, як рідний батько відмовився від виховання її братика.
Оскільки грошей достатніх на те, аби допомогти тій жінці вона власних не заробила, то вийшла із ситуації оригінально – у мене попросила.
Ще й привід такий вигадала, що я не задумуючись пішла позичати ті кошти аби виручити свою дитину. Ще й собою пишалась, мовляв нічого що ще рік працювати рук не покладаючи, аби дитині було добре. Але давайте я розповім усе по порядку.
Я виросла у невеличкому селі на Західній Україні, в простій, роботящій родині. Мій чоловік Тарас був сиротою, тож коли ми одружилися, він переїхав жити до нас у батьківську хату.
Перший час усе було добре. У нас народилася донька, і ми були щасливі, чоловік працював я гляділа доню. допомагала батькам. Тарас був роботящий, але, як кажуть, негаразди і випробування не питають дозволу, коли приходить.
Одного дня Тарас занедужав. Спеціалісти сказали, що це серйозно — недуга, яка поступово забирала його сили. Він ледь міг ходити, а я лишалася єдиним годувальником у сім’ї.
Ми жили дуже скромно, а те, щоб поставити чоловіка на ноги коштувало дорого. Тоді я вирішила їхати за кордон. Думала, на кілька років — підзароблю, допоможу чоловікові стати на ноги, і повернуся додому.
Я залишила доньку на свою маму. Вона доглядала і за дитиною, і за Тарасом, який більше лежав, ніж ходив. Я ж поїхала в Англію, де влаштувалася на ферму.
Робота була тяжкою: вставати о четвертій ранку, цілий день у полі чи на фермі, а ввечері — хатні справи. Але я знала, заради чого це роблю. Кожну копійку відкладала — на лікування Тараса, на доньку, на щоденний хліб для мами.
Роки летіли. Донька виросла. Вона була розумною, працьовитою дівчиною, і я пишалася нею. Вона закінчила школу, вступила до університету, знайшла собі гарного хлопця.
Тарасу ставало то краще то гірше. Щороку він мусив проходити вартісний курс, їздити у санаторії і мати особливе харчування Було важко, але я навіть не думала скаржитися. Це ж моя родина.
Донька вийшла заміж і народила двох дітей. Я й далі працювала в Англії, аби забезпечити і її, і Тараса. Моя мама вже була старенькою, тож доглядати за чоловіком стало ще важче.
Я розуміла, що моя робота на фермі — це єдиний спосіб тримати всіх на плаву. Довелось найняти людину яка б приходила до мами і Тараса аби прибрати у домі, зварити їсти, допомогти по господарсту.
Я щедро оплачувала труди Оксани. Вона була молодою дівчиною, що приїхала в наше село і оселилась у покинутій хаті. Хто вона і звідки ми не знали, але вона була трудолюбивою.
Я шкодувала її, передвала одяг, подарунки, платила більше ніж вона просила. Якби ж то я знала, що ходила вона у наш дім не просто так.
Коли донька попросила грошей на останній внесок за квартиру, я не вагалася. Потрібно було 10 тисяч доларів. У мене таких грошей не було, але господар ферми, дізнавшись про мою ситуацію, позичив мені потрібну суму. Я перевела доньці гроші, радіючи, що зможу допомогти.
За деякий час, і я зателефонувала свасі привітати з якимось святом. Слово за слово і от я чую таке, що мені волосся на голові ворушиться. Виявилося, що квартира ще не виплачена, і борги залишаються чималими.
Я одразу набрала доньку й запитала, куди ж пішли ті гроші. Спершу вона мовчала, а потім зізналася.
— Мамо, я придбала будинок для брата. Не могла дивитись на те, як батько покинув Оксану, з якою зустрічався три роки. Вона лишилася сама з його сином, а жити їм було ніде. Я вирішила допомогти.
Ці слова були останнім цвяхом. Як?! Я працювала, відмовляла собі у всьому, щоб дати гроші їй, а вона вирішила віддати їх жінці, яка була любкою її батька за спиною у матері рідної?
Донька, бачте, не могла дивитися, як їтій важко. А як важко було мені? Як я підіймала її, забезпечувала чоловіка? Вона жодного разу не спитала, чи я маю що їсти, чи є в мене хоч хвилина спокою.
Тепер я просто не знаю, як мені жити. Ті люди, заради яких я всі ці роки так важко трудилась виявились зрадниками і донька і чоловік.
Мама ні про що не здогадувалась. Їй майже 80 і вона більше дбає про душу, майже не виходить із кімнати, багато молиться.
Я розгубилась. Просто не знаю, як мені далі жити? Борг за квартиру доньки нікуди так і не дівся. Ще п’ять місяців потрібно по дві тисячі доларів. Виплачувала ті гроші я, донька і зять могли лиш 400 доларів додати.
І як бути: покинути дитину із тим боргом, хай сама розбирається? Але я мама, хіба я можу? А з іншого боку – вона ж змогла мені таке зробити, то чого я повинна про неї дбати?
Головна картинка ілюстративна.
