fbpx

Моя історія просто казкова, бо в свої п’ятдесят три роки я надіялася отримати радість хіба від онуків. А тут, виявляється, мене мовчки любили стільки років!

Все почалося з того, що у мене почав капати кран. Ні, найперше розкажу про те, як мене покинув чоловік.

Отож, одного чудового дня ліпила я пельмені, улюблені Петрові, як приходить він та частується, а потім мені й каже:

– Я полюбив іншу жінку і хочу з нею жити. відпусти мене по-доброму.

Я сіла і не знала, що й казати, бо ж куди? До якої жінки. А потім. Коли він забрався з хати, то я думала лиш про одне – чому він таки почастувався пельменями, а не гордо пішов до іншої? Може, ще вернеться?

Так я чекала кілька місяців, маючи напоготові в морозилці фарш та тісто, як прийшли мені папери на розлучення замість Петра з валізами.

І як про таке комусь розказувати. Що чоловік на схилі літ та подався до любки? Мовчала я й перед дітьми та казала, що батько то на дачі, то в мами своєї, а сама росила подушку довгими ночами.

Добре, що ще працювала, а то б взагалі розкисла. А люди вони в тонусі тримають – там на комусь настрій зженеш, там хтось тобі шоколадку дасть, там кави попила з подругами і вже наче в світ вийшла. Навіть не хотіла в свою квартиру вертатися, так мені було там зле.

А тут ще й кран почав капати. Думаю, що як нема, то нема, а як є, то все на купу. Пішла до нашого сусіда Віктора і той подивився та сказав, що видно щось там всередині і треба розбирати, а він хіба на вихідні зробить.

А потім такий забігає і каже, що має майстра і він мені зробить.

Я й зраділа. Чекаю на майстра і приходить такий вже чоловік статний, ще не старий, але взявся до роботи і бачу я, що йому руки трусяться. «От я Віктору випишу, що він мені такого майстра підіпхав!», – думаю і як у воду дивлюся! Як почало з крана лити, то вся ванна в воді і той майстер теж.

– Вибачте, я все виправлю, – белькоче.

– Аякже, виправите чи я маю виправляти?

А той взагалі аж розгубився, як той школяр, ну чесне слово, мені аж незручно стало, бо я вперше бачила чоловіка, щоб так нітився. Все він виправив. Прибрав за собою і в двері, мокрий!

– Ви куди?, – кажу йому, – Та ж на вулиці холодно! Ще застудитеся! Я вам дам одяг свого чоловіка!

А той в двері і зник. Ну чиста комедія, бо й грошей не взяв! Я тоді до Віктора пішла, щоб дізнатися контакти людини, а той і каже:

– Та що його дізнаватися? То ж сусід наш, он під’їзд крайній, на третьому поверсі живе.

Я так здивувалася, ніколи його не бачила. Хоча!

Зі мною часто вітався чоловік, але я завжди була заклопотана, то й бурчала якесь вітання і йшла далі, але тепер розумію, що то і є майстер!

Ви б бачили, як він здивувався, коли я в двері подзвонила! Я думала він там упаде!

– Та ви гроші не взяли, – кажу йому на його здивоване обличчя, – От і прийшлося вас шукати, бо ви тоді так вибігли.

– Я не візьму ніякі гроші, – каже він вперто, а тоді каже мені: «Але радо піду з вами в кіно».

Вже мені прийшлося червоніти, бо до мене купа років ніхто отак не залицявся! Як згадаю скільки нам разів прийшлося паленіти. То аж сміхом заходжуся.

Як вперше йшли присмерком в кіно, щоб ніхто не бачив. Як потім йшли в театр, а далі на концерт і так само червоніли, коли трималися за руки і танцювали. Як діти, чесне слово!

Семен давно мене любив. Дивився на мене у вікно і навіть виходив з роботи так аби мене зустріти та привітатися. А я цього ніколи не помічала. Коли ж дізнався від Віктора, що я самотня, то попросив якось того підсобити зі знайомством. Отак мій кран і пригодився.

Може й вас хтось дуже сильно любить, а ви цього не бачите, бо намагаєтеся вгодити байдужій до вас людині?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page