Моя мама людина з дуже непростою долею, тому я вірила в те, що саме вона мене підтримає і простягне руку допомоги у найважчий момент в моєму житті. Як же ж вона мене вразила заявивши, що я і тільки я винна у тому, що зі мною відбулось.
Я нещодавно розлучилася. І в тому, що мій шлюб був невдалим моя мама зробила винною мене. Вона каже, що я сама винна в тому, що не змогла зберегти сім’ю і у нинішній час мушу тягнути все на собі. Мама наводить приклад своєї сім’ї, але з чого там брати приклад? Батько в мене людина важка, все життя мама потерпала від нього. Але вона не розлучилася і зберегла сім’ю. І чим тут пишатися?
— Сім’ю треба створювати, коли ти до цього готова, а не з волі випадку. Тепер і пожинай плоди своєї нерозсудливості.
Я пам’ятаю своє дитинство і не знаю, як така жінка як моя мама може роздавати мені поради. Коли я була дитиною, мені не хотілося повертатися додому, адже я знала, що там на мене чекає. Лише з віком, коли здоров’я тат підвело і він став повністю залежати від опіки моєї мами у них у домі запанував спокій.
Я зустрілася зі своїм чоловіком, коли навчалася. Винаймала квартиру зі своїми одногрупниками, а Паша до нас заходив зрідка. Потім ми вирішили познайомитись з мамою. Згодом і весілля зіграли, і незабаром на світ наш син з’явився. Жили окремо, Паша мав квартиру, яка дісталася йому від бабусі. Але час наш шлюб не щадив, і після появи дитини все шкереберть полетіло.
Паша дитину не хотів, як виявилося вже після появи малюка. Сина він начебто любив, але тільки тоді, коли він не плакав. А в решту часу страшенно дратувався через крики в хаті. На цьому ґрунті ми мали постійні непорозуміння, і в результаті Паша сказав, що нам потрібно розлучитися. Я не знала куди мені йти, тому чоловік запропонував, щоб поки знайду собі роботу жила разом з ним. Але я таке терпіти не схотіла і переїхала до мами.
Як я пошкодувала про своє рішення. Я думала, що вона зможе мені допомогти з дитиною, а вона в свою чергу вирішила навчити мене жити “правильно”.
— Втратила чоловіка, ось сама й справляйся. Я більше няньчити маленьких дітей не буду. Твоя турбота.
Аліменти Павло виплачував, мені вистачало закривати свої фінансові потреби та не просити грошей у мами. Але від мами закиди не вщухали. Я не витримала і вирішила у неї спитати, в чому її проблема.
— Я це роблю тобі, щоб ти сім’ю відродила. Поки офіційного розлучення немає, повертайся до чоловіка та тримайся за нього.
— Він сам запропонував розлучення, я не хотіла.
– Треба було цінувати свого чоловіка, щоб він не чув вічний плач дитини, а ти все пустила за вітром. Дивись на нас із татом, що б не було. а сім’я є. А ми багато чого пережили, але нічого. Іди і благай чоловіка, аби повернувся до тебе.
Я ще тиждень пожила у мами, а потім все ж таки вирішила, що простіше буде під одним дахом з колишнім чоловіком. Він погодився, щоб я жила з ним.
Нині ми з чоловіком знову зійшлись. Син трішки підріс і чоловік перестав так гостро реагувати на капризи малого.
А тепер моя мама врапт забажала відновити колишнє тепле спілкування. надзвонює ледь не щоденно, запитує, як там її любий онучок, розповідає, що скучилась і все проситься до нас на гостину.
Проте я спілкуватись з мамою бажання не маю. Надто свіжі у пам’яті ті дні, коли вона замість того, аби підтримати свою дитину влаштувала мені казна що. Її дзвінки я скидаю.
Чоловік не розуміє, чому я так гостро реагую, адже саме завдяки моїй мамі і тому, що вона мене не прийняла ми тепер разом.
А я вважаю, що я права і дякувати мамі своїй я точно не збираюсь.
Хіба ж я не права?
31,01,2023
Головна картинка ілюстративна.
