Моя мама саме із заробітків повернулась, тож я із чоловіком знову прийшла до неї на розмову. Ми думали. що цього разу вона дивлячись на нашу ситуацію, все ж розтане і виправить усе, але мама нас і на поріг не пустила.
Спілкуватись ми із мамою моєю нормально перестали ще років із п’ять тому. Моя спокійна, поступлива і завжди готова піти на зустріч мама, раптом стала мені чужою людино не здатною пробачити однієї єдиної помилки.
Моя мама за кордоном не перше десятиріччя, тож за ці роки вона має гарну відкладену суму грошей. Свого часу вона мені і весілля оплатила і навчання. Я за це їй була завжди дуже вдячна, тут без питань.
Непорозуміння у нас через подаровану нею квартиру почались. Справа в тому, що ще коли я заміжня не була, мама мені квартиру подарувала. Коли ж ми із чоловіком одружились то жили там певний період.
Ну а коли в нас діти з’явились, раптом занедужала мама мого чоловіка. Оскільки, вони самі із села а зі статків лиш корова, то на те, аби оплатити одужання грошей не було зовсім. Саме тоді я продала квартиру і ми вклали все у здоров’я матері мого чоловіка.
Мама ж теж собі у місті житло придбала, квартира у неї двокімнатна, я вирішила, що ми там собі будемо жити, мама ж усе одно на заробітках. однак, коли я звернулась до мами, аби ключі взяти, несподівано отримала відмову. Моя мама заявила, що її мій учинок глибоко зачепив і образив. Мовляв, вона не для того роками на чужині спину гнула, аби я спустила все. навіть із нею не порадившись.
Нам довелось їхати у село і жити із мамою мого чоловіка у її маленькій хаті без зручностей. До всього, мама ще й про онучок забула і за останні п’ять років не тільки не телефонувала нам, а й жодної копійки, навіть на свята, не дала.
Ми не пропали, змогли викрутитись із того, що мали. Тримаємо биків четверо, свиней п’ятнадцять, завели перепелів, возимо на ринок продаємо яйця і м’ясо, однак, навіть працюючи не покладаючи рук, ми й близько за п’ять років не підійшли до того, аби хоч на перший внесок грошей зібрати.
Коли рідня мені повідомила, що мама приїхала у відпустку, ми всією сім’єю поїхали до неї. Я хотіла ще раз із нею поговорити, вірила, що за ці роки вона трішки відтанула, адже я її єдина дитина. Однак, мама моя, навіть, на поріг нас не впустила і не поглянула у наш бік:
— Коли своє надбаєте, тоді і до мене прийдете, я вас впущу. Я вам раз допомогла, де воно? Чи є гарантія, що й зараз те не повториться? Бувайте здорові.
У мене такий жаль на душі на неньку, що не маю і слів, аби описати. Я вмію рахувати і знаю, що у мами є гарна сума грошей на купці. Там, стане на квартиру і мені і дітям моїм, але мама ніби й не здогадується про те, що нам потрібна допомога.
Хіба ж я за вітром пустила? На справу хорошу. Чого ж вона так, поясніть?
От ви б, знаючи що донька у скруті, не впустили б її жити у свою порожню квартиру?
Ольга Т.
Головна картинка ілюстративна.
