Коли мені було чотири роки, тато пішов до іншої жінки. Після того, як батько покинув нас, мама почала випивати і одного разу, привела в дім чоловіка, дядька Вітю.
Він був звичайнісіньким aлкaшом, але мама вірила, що він кине пити, влаштується на роботу і у нас все буде добре. Але дядько Віктор, пити кидати не збирався, навпаки, мама стала більше випивати разом з ним, Допилася до того, що її вигнали з роботи.
Грошей в домі ніколи не було, правда на пляшку завжди знаходилося та й друзі до них приходили з випивкою, а іноді і закуску приносили. Коли на столі залишалося, що-небудь, тоді мені вдавалося, хоч чимось перекусити і то якщо вітчим не знаходив своєї закуски, починав на мене кpичати, щоб я не сміла нічого чіпати.
Мама намагалася за мене заступитися, допомогти якось, але вітчим кpичав і на неї, а з приводу мене говорив: В дитячий будинок її здай, я не збираюся її годувати. І одного разу, я потрапила в дитбудинок.
Там я отримала гарну освіту, вступила до інституту і закінчила його з відзнакою. Держава виділила мені квартиру, мені вдалося влаштуватися на хорошу роботу, але не відразу.
На початках, працювала офіціанткою в кафе, неподалік від будинку. Пізніше мене помітила господиня кафе і оцінила мої знання. Після цього, моя кар’єра пішла в гору. Всього за рік, від простої офіціантки я піднялася до керуючої кафе, а через три, я вже керувала цілою мережею ресторанів.
Одного разу, я їхала з роботи і моя машина застрягла в снігу. На вулиці було вже пізно і попросити допомогти не було у кого і я вже збиралася дзвонити в технічну допомогу, як раптом, з темряви вийшли двоє людей.
Це були два бомжа, чоловік і жінка, вони запропонували мені допомогу за невелику плату.
Коли мою машину виштовхали, я заплатила і поїхала далі. По дорозі додому мене мучило одне й те саме запитання: Де я могла бачити, цих людей?
Я довго згадувала, звідки я їх знаю? І я зрозуміла, що ці бомжі, це моя мама і вітчим. Я різко загальмувала і зупинилася, як вкопана, посеред дороги.
Я ніяк не могла вирішити, що мені робити далі? Ще трохи постоявши, я розвернула машину і поїхала назад.
Мати з вітчимом попалися мені по дорозі. Я зупинила машину і попросила матір сісти в машину. Мама покірно сіла, хоча як і раніше не впізнавала мене. Вітчим залишився на узбіччі дороги.
Читайте також: Рідні відвернулися від мене, бо я не дозволила сестрі пожити у моїй, щойно придбаній, квартирі
Коли ми приїхали додому, я відмила маму, дала їй чисті речі і коли ми сиділи на кухні, мама запитала: Хто ви? І чому ви мені допомагаєте?
-Я твоя дочка, мамо, і не хочу чинити з тобою так, як ти зі мною вчинила. Якою б ти не була, але ти все одно моя мати.
Мама подивилася мені в очі і тихенько заплакала.
– Я знаю, після того, що я зробила, пробачити мене неможливо, але все одно спробуй, якщо зможеш, пробач мені, -сказала мама і зібралася йти.
Я зупинила її і сказала: Тебе я зможу пробачити, а от вітчима ніколи.
Тепер мама живе у мене, її тепер не впізнати. Мама перестала пити, ми відновили всі її документи і зробили пенсію, в загальному я змогла пробачити свою маму.
Марина 38 років, м. Одеса
03/07/2019
