З Гришею я прожила життя, хоча, як прожила – протягнула лямку, бо він ні господар, ні чоловік добрий, нічого не хоче і нічого йому не треба. Ледве я дотягнула до того моменту, коли ми оженили дітей і на тому вирішила, що лиш пенсія і я вже в село їду аби його не чути і не бачити.
Сто разів таке хотіла зробити, але все мене зупиняла думка – а що люди скажуть? Як це я чоловіка залишу самого в квартирі і що він з тієї квартири зробить? Чи буде моїм жалітися, що я його не годую чи приїжджати до нього раз в тиждень та щось лишати поїсти?
А як діти на все це відреагують? Думки змінювали одна одну і це мене спиняло, шпортало на кожному кроці.
Аж одного разу я таки помітила, що моя подруга найкраща зачастила до мене останнім часом та вся така гарна і гожа. Я те пов’язала з тим, що вона недавно розійшлася зі своїм чоловіком, того й так гарно виглядає.
Аж через якийсь час до мене дійшло, що Галя моя люба, не так до мне на каву бігає, як очима до мого чоловіка кліпає.
Спочатку я тому обурилася, бо ж де таке видано, щоб подруга моя та таке чинила у мене ж на очах.
А потім подумала, що вони вартують один одного і почала то в магазин іти, то по справах і дуже просила подругу посидіти та мене дочекатися.
І я так я дотрималася до того, що чоловік сказав, що йде від мене до неї, бо я то щось приземлене, а моя подруга, то високе і ніжне.
Я покивала головою, але заявила, що ми все майно ділимо так, як суд постановить.
– У Галі є де жити, а з моєю зарплатою, то ми ще й квартиру купимо, – казав чоловік, а я мало не пирскала зі сміху.
Квартира дісталася мені і дітям, а машину він забрав собі і гордо сказав, що він вчинив по-чоловічому.
Подруга не посоромилася прийти під суд та чекати мого чоловіка аби потім пройтися з ним попід руку аби я те бачила.
А я що? Сплакнула від радості, що так все гарно вийшло та пішла пакувати всі його речі аби йому відправити до Галі, бо дуже я хотіла все встигнути до того моменту, поки він на повну проявить свій характер.
Але Гриша тримався і навіть запросив на весілля наших дітей, але я на те ніяк не відреагувала, бо мені те все в носі, хай живуть, як хочуть і мене не чіпають.
І ось через кілька місяців стукає до мене Галина в двері, бо я у дзвінок все одно не відкриваю:
– Ах ти ж, сяка-така, ти мені свого нечупару сплавила, а тепер раденька собі живеш та тішишся? Забирай його назад, бо я зараз тобі двері виламаю.
– Нікого я назад забирати не буду. Живіть і мирі і злагоді, ви ж цього хотіли!
– Я хотіла жити з нормальним чоловіком, а ти ніколи на нього не жалілася і я подумала, що він гарний чоловік і треба брати!
– Не жалілася, бо було соромно, але я тобі його силоміць не пхала і не розхвалювала, того не треба на мене перекидати!
Гупала вона ще довго і пішла. Аж тут через якусь годину скрегіт в замку – Гриша звідкись ключ має!
– Я зараз поліцію викличу, ти чого в мої двері ломишся, – кажу йому, – Ти тут не бажаний гість!
– Я тут тридцять років прожив!
– А кого це хвилює? Йди де був!
І отак я їх обох ними ж і покарала. Хай живуть і тішаться, хіба не так?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
Приготуйтеся до захоплюючого заглиблення у світ непересічних життєвих історій на нашому YouTube-каналі! Кожен епізод — це подорож у невідоме, де герої зустрічають випробування, знаходять кохання та розкривають таємниці.
Підпишіться зараз, щоб не пропустити можливості долучитися до спільноти прихильників вражаючих розповідей про життя. Ваша підписка — це ваш перший крок у світ, де кожна історія — це частина неповторної палітри життя!
