Ми з Інною дружимо вже понад двадцять років і не раз одна одну виручали в якихось життєвих обставинах. Тобто, людина перевірена часом і я її більше знаю, ніж свого чоловіка, якщо чесно.
Проте, ми дуже різні – Інна дуже цілеспрямована і пробивна, а у мене такий характер, як то кажуть «домашній», тому й шляхи вирішення своїх життєвих негараздів, ми обираємо різний.
Так, Інна вже який рік працює за кордоном, щоб заробити на власне житло, а ми з чоловіком недавно купили власне житло, вірніше купив чоловік.
Ну, Інна нас похвалила, звичайно, сказала, що Олег молодець, але потім мені почала говорити, що чоловік мене не цінує і мені треба самій міцно стояти на ногах.
– Я ж тебе знаю і ти стала в тому шлюбі якась затуркана, нічого навколо не бачиш, крім дітей і кухні. Повір, таких жінок чоловіки не цінують.
Звичайно, я погодилася з нею, бо й сама казала їй не раз, що чоловік сприймає мене як належне і ніяк не враховує того, що я й працюю і все роблю по дому сама. Таке враження, що моєї зарплати нема, а все ми купили разом, в той же час, коли машину і квартиру він купив сам.
Я отак подрузі й виливала душу, що мовляв, хотіла б поїхати за кодон і залишити чоловіка з дітьми і хай би він відчув, як це легко.
Сама Інна вважала, що чоловік має всім забезпечувати родину теж, але при цьому так у неї не ставалося.
Вона мала одного чоловіка, якого покинула, бо він те й робив, що годував її обіцянками, а потім вже якось не складалося.
Тому вона була самотня і мені казала, що дуже це її втомлює, коли вона ніяк не може на квартиру назбирати, і чоловіка гідного нема поруч і люблячої родини.
– Добре тобі, – казала вона мені не раз, – У тебе все є і ти нічим не переймаєшся.
– А я вважаю, що добре тобі, бо ти вільна і незалежна, що хочеш – те й робиш.
І отак ми одна одній заздрили, аж тут Інна й каже мені:
– А давай ми з тобою поміняємося. Я буду жити в тебе, буду глядіти дітей і трохи відпочину від заробітків. А ти поїдеш на моє місце і побачиш, як то воно насправді заробляються гроші.
Мені аж мову відібрало. Одне діло, коли подруга у тебе ночує поки чоловіка нема, але зовсім інше, коли вона живе замість тебе в твоїй квартирі.
– Ні, – сказала я коротко, бо не могла навіть сформулювати, що ж мені не так.
– Ну, ти ж сама хотіла поїхати за кордон і от маєш таку можливість, – каже вона, – Я твоя найкраща подруга, діти твої мене люблять, а чоловік ти сама казала, що поїхав на вахту і не буде аж три місяці. Такого шансу може більше й не бути.
Я сказала, що так не хочу і вона на мене образилася. Мовляв, я так і про скнію на мало оплачуваній роботі до кінця життя і чоловік не матиме мене за що цінувати, якщо я сама нічого не хочу змінити.
Але є у мене таке відчуття, наче справа не в цьому, хоч я не можу пояснити, що ж мені не так.
Я не хочу аби мене з мого ж життя отак виперли, напевно.
Я б хотіла працювати з нею, але не хочу аби вона мене заміняла в моєму домі, сміялася з моїми дітьми, щоб вони її обіймали і цілували. Не хочу, щоб мій чоловік приїхав з роботи, а мене нема, а є Інна.
Невже я справді якась егоїстка?
Бо я вже не розумію, де правда моя, а де правда Іннина і хто правий?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
