fbpx

Моя прабабця колись розповіла мені таку історію. Дівчиною вона занедужала на тиф. І так, що вже майже прощалася з світом Божим. Їй виділили окрему тарілку, ложку, чашку, а братам і сестрам заборонили спілкуватися з нею, щоб не наражати їх на небезпеку

І от одного разу підходить до неї тато і каже:

– Катю, скажи, чого б ти хотіла скуштувати найбільше?

Вона подумала і відповіла:

– Вершків.

Рік був голодний, тож вершки взагалі були за розкіш…

Але тато взяв з хати єдину коштовну річ, продав її і купив тих вершків.

Вона з’їла їх і почала одужувати.

– Хіба вершки в змозі вилікувати тиф? – запитала я (а була ще мала).

– Не вершки, люба… Просто я відчула себе потрібною, бо заради мене тато був ладен на все.

Людині, ким би вона не була і якими б статками не володіла, важливо відчувати себе потрібною, вартою уваги і довіри. Якщо це не так, гармонія світу руйнується. І людина руйнується зсередини. Тільки любов дарує, рятує і лікує… Чи не так?

За матеріалами – Сенс.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page