Мої батьки вирішили жити для себе після того, як я пішла вчитися.
– Ти вже самостійна, маєш сама на себе заробляти, а ми вже достатньо витратили на тебе часу, пора й про себе подумати.
Ви думаєте, вони поїхали подорожувати чи купили дачу з садом? Якби не так – вони розійшлися! Як ділили квартиру я вже не знаю, але я не хотіла слухати, як вони один на одного наговорюють, тому все рідше і рідше до них телефонувала, а вони й раді.
Поки я вчилася і працювала, то батько завів собі молоду дружину і ще двох діток, тобто, моїх братика і сестричку. Я приїжджала на їхні хрестини, але мене там не дуже радо вітали і я їхала назад. мама ж навпаки, вирішила, що одружиться зі старшим за себе чоловіком, щоб потім мати його квартиру.
– Порівняно з ним, я теж молода дружина, – говорила вона, натякаючи на батька, що у нього теж молода дружина.
Йшли роки і я вже й заміж виходжу та вирішила, що пора знайомити Сергія з батьками.
Спочатку приїхали до батька, його подарунки прийняли радісно, сказали, що прийдуть на весілля, але ми зараз маємо їхати до матері, бо у них нема де ночувати.
Гаразд, поїхали до матері, а та навіть чаю не налила, на порозі зустріла і сказала, що її чоловік себе зле чує, тому не варто шуміти.
– Є готелі, не колишні часи, а на весілля приїду. Вибачайте, просто все так склалося.
На весілля мати не приїхала, бо так склалося, що поїхала з чоловіком в санаторій, йому треба. А батько теж не приїхав, бо нема з ким дітей залишити і його жінка проти незапланованих витрат.
Добре, що родичі мого чоловіка виявилися людьми з розумінням ситуації, але все одно мені було не приємно, що батьки так до мене поставилися.
Ми жили добре з Сергієм і навіть через десять років вже ремонтували бабусин будинок, який вона мені залишила. Там ми проводили свята і виїзди на природу, канікули та й просто проводили вихідні.
І ось одного дня на порозі у мене стала геть знервована мама.
– Уявляєш, я на нього витратила кращі роки свого життя, а він квартиру залишив синові! А обіцяв, що все буде моїм, коли я свої гроші від поділу майна вкладала в його квартиру. А скільки я його доглядала, скільки з ним їздила по санаторіях? І отак мені віддячив? Ти чому на порозі стоїш і матір рідну до хати не запрошуєш? Та й взагалі, я в цьому будинку виросла і я буду в ньому віку доживати. Добре, що ти ремонт зробила, зручніше буде.
– Мамо, ти тут не будеш жити і навіть не думай, – відказала я.
– Що? я тебе ростила, а ти зі мною так?
– Саме так, – і я закрила двері перед її носом, але та продовжувала дзвонити.
– Що таке, – відчинила я двері, а там вже тато й мама разом!
– Доню, мене дружина після стількох років за двері виставила, квартира моя тепер не моя, а я все життя працював на неї! Мені потрібен прихисток і на цю хату я, до речі, давав гроші, бо треба було її й перекривати і всередині лад робити…
Я дар мови втратила. Уявляєте, стільки років була не потрібна, а тепер згадали, що мають доньку і я їм щось винна!
Тепер ходять по родичах обоє і скаржаться на невдячних дітей, що вони все життя працювали та на ноги ставили, а. коли прийшлося, то на схилі років і не потрібні.
І я перед нелегким вибором – що мені робити? Пускати їх жити, це означає, що вони автоматично сідають обоє мені на шию, а мені своїх дітей на ноги ставити. Але з іншого боку – це батьки. Що мені робити, як ви вважаєте?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
