Моє життя донедавна було сонячним і світлим: чоловік Віктор – успішний підприємець, п’ятирічна донечка Андріанка, красунечка й розумниця, ще й так гарно малює, справжній талант. Я переймалася тільки планами, куди цьогоріч поїхати відпочивати. Раптом погасло світло. Добре, що дочка вже спала, та мене це чомусь насторожило, з’явилося передчуття якихось негараздів, начебто це недобрий знак. Коли вогники свічок трішки розігнали темряву, через вікно я побачила коханого, й на душі враз стало спокійно

Моє життя донедавна було сонячним і світлим: чоловік Віктор – успішний бізнесмен і п’ятирічна донечка Андріана, – давали почуття впевненості й щастя. Я переймалася тільки планами, куди цьогоріч поїхати відпочивати.

Того вечора я приготувала вечерю, навіть запалила свічі для романтичного настрою: ось-ось мав повернутися з роботи Віктор. Від завтрашнього дня він у відпустці.

Раптом погасло світло. Добре, що дочка вже спала, та мене це чомусь насторожило, з’явилося передчуття якихось негараздів, начебто це недобрий знак. Коли вогники свічок трішки розігнали темряву, через вікно я побачила коханого, й на душі враз стало спокійно. В заміжжі взагалі за ним я почувалася, як за кам’яною стіною.

Але з тої малої неприємності почалися для мене немалі прикрощі. Як тільки чоловік пішов до щитка перевірити, в чому справа, у коридорі почулися незнайомі голоси, які на підвищених тонах щось доказували Віті. Коли появилося світло, я відчинила двері й побачила двох незнайомців, що віддалялися. На запитання, хто вони, що хотіли, чоловік просив не перейматися, мовляв, він сам розбереться.

До мене повернувся спокій, тож після вечері я міцно заснула. Та коли прокинулася вранці, Віті вже не було. Це мене насторожило й здивувало: куди ж так раненько він вибрався, навіть не поснідавши, ще й мобільний вимкнув. Я мала відвезти донечку на заняття в дитячий центр, де працювала моя рідна сестра Юля. Та в гаражі не виявила машини. «Значить, Вітя поїхав на СТО», – втішила себе здогадкою.

Юля, вислухавши мене, порадила піти в офіс, можливо, Віктор саме там, щось доробляє перед відпусткою. Але побачене мене ошелешило – здалека на вікнах приміщення виднілися величезні літери: ОРЕНДА. Співробітниця Віктора Жанна якраз замикала двері й, побачивши мене, загадково посміхалася, а на моє запитання, що це все означає, відповіла запитанням: «А що, Вітя вас покинув і нічого не сказав»?

Я рушила на станцію техобслуговування, але наш механік сказав, що Віктор давненько не привозив ремонтувати машину, надіялась, що він уже вдома і збирає валізи для поїздки на море. Та замість чоловіка – записка у дверях, що вчора, як було домовлено, Віктор не повернув борг, тож хай протягом трьох днів поверне з відсотками.

Почувши дзвінок у двері, я надіялась, що то чоловік? Але на порозі стояла схвильована свекруха:

«Телефоную, телефоную, чому Вітя не відповідає, а в тебе все зайнято? І хто мені пояснить, що це означає”? – свекруха вийняла з сумки конверт. У повідомленні йшлося: якщо вона до трьох днів не поверне борг, до неї прийде виконавець описати майно»?

Я розвела руками й не могла її заспокоїти, навпаки, розтривожила ще більше, сказавши про вчорашніх «гостей», записку, очевидно, від них же, зникнення автомобіля й мовчання чоловіка.

Коли сестра привела Андріану, втішила нас, що це лист – підробка, складена неправильно, ні печатки, ні підпису і запропонувала звернутися в правоохоронні органи. Та свекруха сказала, що має власного детектива.

Тож ми довірилися її знайомому Матвію. Наступного дня він повідомив, що вистежив Віктора, і запитав, чи знайома нам ось ця адреса. Ні, вона нам нічого не говорила.

У планах Матвія було зранку навідатися туди туди під виглядом працівника ЖЕКу. Але я його випередила. Коли подзвонила в двері, почула за ними голос Віті: “Знов ключі забула?”. Відімкнувши та побачивши мене, знов намагався зачинитися, але мені вдалося прошмигнути в квартиру. «Ти що тут робиш? Розумієш, я потрапив у халепу: не зміг вчасно повернути борг, тому поїхав до друга, щоб перечекати, мати час продати машину і повернути суму з відсотками, щоб не діставали через мене тебе й маму».

Я, така наївна, вже готова була пробачити йому всі мої переживання, аж тут двері відчинилися й зайшла …Жанна. Так ось, хто той «друг». Тут обоє мені призналися, що давно один одного кохають.

Я подала на розлучення. Свекруха благає мене не спішити, дати шанс Віктору почати життя з чистого аркуша, бо Жанна – це тимчасове захоплення, а в нас підростає донечка.

А тут ще й Матвій став за мною упадати. І мені він, чесно кажучи, сподобався. Свекруха образилася, намагається мене зі своїм сином помирити. Але чи варто мені його простити, коли від кохання не лишилося й сліду? Порадьте, як правильно вчинити.

You cannot copy content of this page