fbpx
Історії з життя
Мої батьки після повернення ставляться до мене так, ніби я непроханий співмешканець. Раптово зникла вся їхня любов. Виникає відчуття, що вони тільки і чекають того моменту, коли я просто з’їду від них. Нібито вони виконали свій «обов’язок» і виростили мене до 18, а більше нічого не винні

Я завжди добре ставилася до своїх батьків, але останнім часом їх поведінка просто нестерпна. Не так давно я закінчила своє навчання у ВНЗ і на півроку повернулася додому, щоб перевести дух і зрозуміти, що робити зі своїм життям далі, однак зіткнулася з холодним ставленням своїх близьких.

Мої батьки після повернення ставляться до мене так, ніби я непроханий співмешканець. Раптово зникла вся їхня любов. Виникає відчуття, що вони тільки і чекають того моменту, коли я просто з’їду від них. Нібито вони виконали свій «обов’язок» і виростили мене до 18, а більше нічого не винні.

Дуже прикро усвідомлювати, що мої подруги, які також вирішили повернутися у рідне місто, отримали теплий прийом і гордість батьків за те, що ті закінчили хороший ВУЗ. Я ж не отримала нічого і мені не тільки боляче слухати своїх подруг, тому що у мене ніколи такого не буде, але я також не можу розділити з ними їхні радощі. Видно, що вони добре відпочили і починають рухатися в потрібному напрямку. Моя ж ситуація повна протилежність, тому що обставини, в яких я живу тільки змушують мене зануритися в смуток і ніколи з нього не вилазити.

Це важко описати, але мені дуже погано вдома. Я не можу нормально працювати. Час йде то швидко, то повільно. Мені нічого не приходить в голову і працювати в такому стані просто неможливо. Коли я починаю щось робити, то просто фізично важко рухатися далі, тому що відчувається вічна апатія не тільки по відношенню до себе, а й життя. Я не розумію як люди можуть так жити, особливо коли у мене є приклад хороших сімей.

Можливо, мені просто варто зібратися з силами і знову повернутися в Київ. Так, у мене не буде точного плану і роботи, але так я хоча б прийду до тями. Невеликі заощадження у мене є і їх вистачить приблизно на півроку. Плюс до всього там потім під’їдуть мої подруги і ми зможемо орендувати квартиру разом. Цей план звучить дуже ненадійно, але це поки що єдине, що спадає мені на думку.

Я навіть не можу поговорити з моїми батьками, тому що вони просто не зрозуміють мене. Вони ставляться до мене як до чужої людини, якого зовсім не знають. Проте, я продовжую у них жити, що, мабуть, зовсім їх не бентежить. Так чи інакше, але щось в найближчі два місяці я повинна зробити. Вічно так тривати не може, інакше я зійду з розуму.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

facebook