О, я ніколи не виїжджала за межі області, зате я привела на світ двійко діток.
О, я ніколи не купила собі дорогу річ, зате цілий вік провела на роботі аби забезпечити дітям гідну освіту.
О, я ніколи не відпочивала на морі, зате діти мої тепер об’їздили пів світу, але все одно не дають мені спокійно жити і лишають на мене дітей.
– А чим би зайняла себе, якби у тебе не було дітей, – дорікають мені подруги, які виправдовують доцільність свого існування вже тим, що тепер бабусі і починають з початку постійні кашки-малашки і садочки з гуртками.
– Не знаю… Може, стала тим, ким хотіла?
Знаєте, в початкових класах ви мрієте, що будете космонавтом, в старших класах вже хочете бути відомими співаками чи акторами, а потім життя підкидує вам чоловіка і ви вже перете пеленки в ванній та готуєте макарони.
Все – ваші мрії скінчилися.
То чому так?
От вас готують чверть життя до того, що все можливо, а потім отак одурюють і вже ви своїм ротом розказуєте своїм дітям, що в житті все можливо, головне докласти зусиль і все вийде.
От моя донька… Я спочатку їй теж впарювала, що вона може бути відомою танцівницею, хоч бачила, що інші – кращі і вона тільки на те й здатна, що механічно повторювати рухи. Я її втішала, коли вона не пройшла відбір на конкурс, говорила, що судді просто куплені, хоч знала, що вона просто не до танців.
Але якби я їй в п’ять років сказала:
– Доню, це не твоє і ти не маєш до танців жодного хисту…
То ким би я була в очах дитини і в очах її бабусі, сіспільства? Монстром, що обрізав дитині крила? Але при цьому, я б зберегла купу грошей, які витратила на оплату і костюми, свій час, який витратила на доправці дитини на гурток, на сидіння на виступах…
Тепер вона не дякує мені за те, що мала змогу той гурток відвідувати, вона просто забула, що колись туди ходила…
Потім я почала їй говорити правду: якщо будеш як всі, то приведеш на світ дітлашню і забудеш за себе до скону. Вибирай себе, роби все, що не заборонено законом…
І що? Вона привела мені на світ онучат, а сама катається з чоловіком в Європу на роботу і назад. Вже об’їздили отак пів світу, але яка мені з того користь, якщо я сиджу з їхніми дітьми?
Або син. Я була певна, що його егоїстичний характер приведе його до того, що він реалізується в житті для якоїсь цілі, світлої, доброї і успішної цілі.
Живе зі мною…
Каже, що от-от його ідею купить якась іноземна компанія, але по факту, він цілодобово грає в комп’ютерні ігри…
Ну хоч дітей не має і на тому дякую!
А тепер у мене питання до суспільства – ось такий продукт ви хотіли? Саме ці діти зроблять світ кращим і безпечнішим? Життя довшим? Старість без хвороб і молодість без проблем?
А я ж була просто чудовим математиком…
Цифри в моїй голові складалися в ідеальні рядочки, квадрати і прямокутники. Там все було чітко й зрозуміло.
Але ж треба було в моєму житті з’явитися оцьому коханню, як я більше ніколи не відчувала спокою і впевненості прямих і паралельних ліній, завжди були переживання і емоції, вимоги, упередження, очікування і розчарування.
Я ледве скінчила вуз і працювала вчителем математики. Я… Яка мріяла довести теорему Ферма…
Зараз на пенсії, яка просто отак насунулася і все, життя нема.
Ходи тепер на базар по сметанку та дивися турецький серіал.
Роби те, чого не хочеш і про що ніколи не мріяла.
От якби тоді давно на моєму шляху з’явилася людина, яка б сказала: «Ти не мусиш мати дітей, твоє життя складається з сотні виборів і це може бути твоїм вибором».
Але ж ні, нікого не було. Ще й вимагали онуків, а потім не можна було допроситися аби хоч хтось з ними посидів…
Обнадіюєш, вимагаєш, а далі тебе просто лишають в цьому морі материнства і байдуже, що ти не вмієш плавати.
Фото Ярослава Романюка.
