– У вас можна підстригтися? – підходячи до адміністратора, запитав дуже неохайного вигляду чоловік.
Дівчата майстри швидко перезирнулися між собою і одна видала.
– Так, проходите, ось дівчина, вона якраз вільна, – показуючи на мене, прощебетала майстер.
Трохи передісторії. Кілька місяців тому, я провчилася на перукаря-універсала. Під час навчання я проходила практику в одному з престижних салонів в місті, в основному плела різні коси, до стрижки практично не підпускали, так як майстри намагаються самі працювати з клієнтами, а ти так, чубчика рівняти у дітей і кінчики підстригаєш.
Так як з грошима були дуже великі негаразди, після закінчення навчання, я влаштувалася відразу в дві перукарні, два дні в одній, два дні в іншій. У першій гроші давали відразу по закінченню зміни, а в другій тільки в кінці місяця.
Через кілька місяців безперервної роботи мій ентузіазм став згасати. Майстри, які довго працювали, всіх, з ким не хотіли працювати, садили до мене в крісло. Були і незадоволені бабусі і жінки, не здорові люди, неадекватні чоловіки, діти з “жителями голови”. Скільки разів доводили до сліз, хоч греблю гати. Але я терпіла, так як вважала на той момент, що це моє покликання. Та й ті клієнти, які мені діставалися, більшість виявлялися цікавими людьми і ставали постійними клієнтами.
– Сідайте, голову мити будемо? Яку стрижку бажаєте? – посміхнулася я новому гостю в своєму кріслі.
Дівчатка демонстративно затискали носи і з цікавістю спостерігали за мною.
– Мити не треба, ти мені тільки машинкою пройдися, дочко, ніяких надмірностей не треба.
Я взяла машинку і з обережністю приступила до роботи, голова була не мита приблизно кілька місяців, з явними ознаками якоїсь недуги. Акуратно орудуючи машинкою, я згадала бабусині розповіді про її брата, як він після другої світової, як і сотні таких же по всій країні, намагалися влаштуватися в мирному житті, але у багатьох нічого не виходило, багато було нездорових і вони просто сиділи з простягнутою рукою.
Мені з дитинства завжди було шкода людей, які жили на вулиці і просили милостиню, я постійно заглядала до них в обличчя і сподівалася зустріти брата бабусі, так як він пропав без вісті і ніхто не знав, що з ним. Так, за розмовами на різні теми, я закінчила роботу і ми з чоловіком підійшли до адміністратора, де він розрахувався за стрижку дрібними монетами і залишив ще мені на чай. Подякував і пішов.
Ми всі тоді просто були в ошелешені, мало того, що він був дуже культурний і тактовний, так ще й залишив на чай, хоча це робить дуже мало клієнтів і тільки майстрам. Весь день я була в якомусь пригніченому стані. Ніби ота реакція моїх колег поставила остаточну крапку у моїх спробах стати перукарем.
Зараз я реалізувалась у зовсім іншій професії, де кожна людина перш за все саме особистість. Але я дуже часто згадую саме того клієнта. Що з ним сталось, чому він потрапив у таку складну ситуацію? Як би там не було, але саме завдяки йому моє життя змінилось на краще.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
