Мої свекри дуже і дуже забезпечені люди. Вони буквально “сидять” на грошах, а своєму єдиному сину допомогти не хочуть. І вже ж далеко не молоді обоє. А, як самим допомога знадобиться, що тоді?

Мої свекри дуже і дуже забезпечені люди. Вони буквально “сидять” на грошах, а своєму єдиному сину допомогти не хочуть. І вже ж далеко не молоді обоє. А, як самим допомога знадобиться, що тоді?

Мої свекри – дуже своєрідні люди. Вони ніколи не втручалися в наші з чоловіком сімейні відносини, але в той же час і хорошого нічого для нас не зробили.Незважаючи на те, що свекруха зі свекром живуть досить заможно і мій чоловік – їх єдиний син, вони вважають, що він повинен  у своєму житті всього домогтися сам. При цьому у них самих основна частина майна – це те, що дісталося їм у спадок від родичів. Я розумію, що ніхто нікому нічого не винен і що кожна людина повинна домогтися чогось у цьому житті сама, але ж ми для них не чужі люди і хоч чимось в міру можливостей вони могли б допомогти.

У батьків чоловіка простоюють дві квартири (вони їх поки не здають – кажуть, що ремонт шкода псувати). При цьому ми з трьома дітьми змушені поневірятися по знімних. Мої батьки нам допомогти не можуть – вони живуть в селі і майже нічого не заробляють. Своїми силами накопичити на придбання житла у нас не виходить – вся зарплата йде на оренду квартири, їжу і одяг для всієї родини. Намагаємося заощаджувати, не їздимо у відпустку, але грошей все одно не вистачає.

Якось ми з чоловіком спробували поскаржитися його матері на те, що втомилися бігати по знімних квартирах, що грошей постійно не вистачає, і що наші діти погано сприймають часті переїзди, натякнули що непогано було б нам осісти. На що свекруха сказала: «А нічого було так рано дітей заводити! ». За її словами, ми самі винні в тому, що нічого не нажили. Каже: «Потрібно було думати про придбання житла до того, як трьох дітей у світ приводити!». Але ми чоловіком обоє хотіли велику сім’ю. Я свого первістка і так мала пізно – в 28 років. Якби ми чекали, коли назбираємо на квартиру, то мені було б вже пізно! Сказала все це свекрусі, але їй байдуже. У неї для нас одна відповідь: «Самі винні».

Я не розумію, як так можна ставитися до сім’ї власного сина? Невже цій жінці все одно, в яких умовах ростуть її онуки? Мені не хочеться остаточно псувати відносини з батьками чоловіка, адже вони хоч посидіти з нашими дітьми іноді можуть, але і, як після подібних слів з ними спілкуватися – не знаю.

У мене в голові не вкладається, що якийсь там ремонт може бути дорожче власної сім’ї. Та й чим свекри взагалі думають? Адже вони вже немолоді люди, і не сьогодні, так завтра їм може знадобитися наша допомога … Що тоді?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news. – заборонено.