Моїй донці Ользі вже 35, вона заміжня уже сім років як. Але не дивлячись на це, онуками мене вона поки так і не порадувала. причина – чоловік Ольги, а точніше, його дивні погляди на життя. Моя ж донька чоловіка у всьому підтримує і сліпо йде за ним.
— Нам із дітьми треба почекати, — сказав до весілля Олин чоловік, — спочатку треба пожити для себе, кар’єру зробити, світ побачити, з житлом визначитись, а потім уже й дітки у нас підуть.
Я ще тоді на ці слова зятя віджартувалась, мовляв, малюк не запитуватиме у нього, коли на світ проситись. усі весело захихотіли і забули про ту розмову вважаючи її чимось не серйозним, а дарма.
сім років шлюбу за плечима, а донька і не думає про те, аби стати мамою. Зять великий начальник, вона також має досить хорошу посаду і навіть, не зважаючи на теперішній час. у них пристойний заробіток, проте про малюка і досі мови немає.
— Доню. -говорю їй вкотре. – жіночий вік короткий, не зоглянешся, як уже й не зможеш, хоч і бажатимеш. Ну що, що вам зараз заважає. Квартира ж є. посади, заробітки – мрія. У чому причина?
— Максим говорить, що нині і мови про це бути не може, – заявляє моя дитина. – час не найкращий. Не переймайся мамо. Ще рік, два і все буде. Потрібно почекати.
Але ось ці рік, два уже сім років як. Я вже й спати спокійно не можу, адже розумію, що дитина моя робить непоправну помилку.
10,12,2022
Головна картинка ілюстративна pexels.
