Каже мені:
– Дарино, взяли б ви до себе хоч одного мого котика, у мене їх аж п’ять, а у вас ніякого нема…
І отак дивиться на мене, ніби я не маю права їй відмовити.
А я їй тоді кажу:
– А губа тобі не трісне, Марто? То нічого, що я твої п’ятеро котів годую та жодної живої квітки не маю, бо вони в мій квітник ходять нужду справляти? То тепер ти надумала мені їй всіх спихнути?
– Та не всіх, лиш одного, – далі за своє вона.
– Ти чуєш, що я тобі кажу? Як не можеш прогодувати, то не тримай худобину. Я з хати зранку виходжу, то вони вже біля мене крутяться!
Пішла геть і понесла по селу, що я дуже нечуйна. А я, вибачте мене, вже її добротою сита по саме горло!
Все почалося дуже багато років тому – ми з чоловіком переїхали з міста, бо віддали квартиру доньці, а самі вирішили, що й так на пенсії, то будемо трохи господарювати.
Чоловік мріяв про сад, про виноград різних видів, а я думала про парничок та квітник. Здавалося б, що тут такого нездійсненного – бери та й роби.
Чоловік насаджав деревця, поливав, обсапував, білив, дивився чи яке не захворіло аби вчасно його обприскати.
Коли вишеньки та черешеньки зацвіли, не міг натішитися! Фотографував та висилав всім родичам, а перші плоди віз спеціально онучкам аби вони спробували.
Виноград теж пильнував аби слимаки не поїли, мурашки не кинулися чи фітофтора не нагрянула.
Зробили парник та розбили клумбу, де в мене від весни до пізньої осені буяли квіти.
Аж тут сталася добренька Марта.
Вирішила жіночка на своєму подвір’ї зробити шпаківні, а цих птахів довго просити не треба, а от збутися годі. Чи варто казати, що у нас немає з того часу ніякого урожаю вишень та черешень?
Що б ми не вішали на гілки, якби не пильнували – нічого не допомагає.
– Марто, а чи ти не розумієш, що твої птахи нам всі дерева общипують, – не витримав мій Василь.
– То Божі створіння. А як хочете урожаю, то накривайте дерева спеціальною сіткою, – каже Марта і оком не кліпає.
– А те, що сітка грошей вартує та моїх нервів, то нічого? Я не боже створіння, – каже Василь.
– Ти можеш собі дати раду, а вони – ні.
Ви уявляєте? Отак вся наша мрія коту під хвіст. До речі, про коти!
Внадилися її коти ходити в мій розсадник. Не розумію, чи то їм щось там дуже посмакувало. Але ходять і ямки копають, ще й квіти мої випорпають!
Я теж до неї з претензіями, а вона сказала чимось скропити грядки, щоб коти не ходили.
Те, що вона своїми діями, мнимою «добротою» до «братів наших менших» спричинює нам проблеми, її абсолютно не хвилює! Ми якось маємо собі давати раду і вирішувати ті проблеми, які вона нам створила мовчки і без скандалу! Ще й хвалити, яка вона добра людина!
Чи варто говорити, що вона наплодила котів. А вони ж усі їсти хочуть, тому ходять по сусідах. І от та сусідка, яка розхвалює, яка Марта добра жінка, то вона її котів швидко від хати відвадила, а я, годую! І нема права сказати, що я її коти годую, бо ж «добротою не треба хвалитися», за її словами.
А тепер вона мені кота пропонує? Є совість у людини? І то мені це казати. Кому вона найбільше біди зробила.
А тепер ходить і говорить, яких має нечуйних сусідів. Вона їм богу духу не винна, а вони з нею говорити не хочуть!
Фото Ярослава Романюка.
