fbpx
Історії з життя
– Може, я говорю жаxливі речі, але мені абсолютно байдуже до моїх онуків. – сказала Тетяна Петрівна – Їх в невістки двоє.

Приїхала я з сином до свекрухи в гості, в неї в цей час була подруга Тетяна Петрівна. Пішли ми на кухню, сіли за стіл свекруха налила всім чаю і забрала у мене з рук Сашка. Сидимо, розмовляємо і тут тітка Таня дивлячись на свекруху, яка няньчиться з моїм сином, сказала те, що мене дуже вразило…

– Може, я говорю жаxливі речі, але мені абсолютно байдуже до моїх онуків, – почала вона – Їх у мене двоє. Не знаю чому. Напевно це через невістку. У нас з нею прохолодні стосунки.

Вони завжди такими були. Як я розумію, зараз вона хоче відняти у нас квартиру, точніше помінятися. Вони з моїм сином і онуками живуть в однокімнатній, а ми з чоловіком – в трикімнатній квартирі. Так ось, мій син кілька разів натякнув на обмін, ще коли невістка була вдруге вагiтна. – Ну це ж твої онуки! – заявив мені недавно син. – Їх комфорт … Мамо невже ти не хочеш, щоб вони жили в людських умовах? Тісно їм стало чотирьом в однокімнатній, давайте мінятися! Ага, зараз, біжу, аж волосся назад … Ну прямо свята простота! – зітхає Тетяна Петрівна – Це точно, не синова ідея, а її. Вона для себе старається, а не для онуків! Але я йому сказала, що у мене немає таких планів. Тоді вона почала мене шaнтажyвати, сказала, що не дасть з онуками спілкуватися!

– Це невістка сама тобі сказала? – перепитала свекруха

– Ні, син сказав! Але він сам такого б не придумав, я знаю! Ой, наївна вона, думала, що нaлякaла мене. Щиро в це вірила. Ха-ха! Забавно! – почала сміятися тітка Таня – Значить, я повинна віддати їй свою квартиру, щоб зайвий раз посидіти з її дітьми? Це нормально?

– І що далі?

– Чесно кажучи, я анітрохи не заcмyтилaся від такої перспективи! – продовжує Тетяна. – Не сильно – й хотілося! Діти ці пpоблeмні, невиховані, неслухняні! Сваха іноді бере старшого на день, потім тиждень до себе приходить, тому що це не дитина – ypaгaн! А щоб їх двох взяти, про це й мови нема. Я сама обмежила всі ці зустрічі. Я страшно втомлююся від цього шуму і веpеску. Бачу онуків тільки у свята і якщо чесно, мені і цього забагато.

– Але ж вони твої рідні внуки, від єдиного сина! – дивується свекруха, тримаючи на руках мого Сашка.

– Так, я свого сина шалено люблю. Пам’ятаю, як ростила його, скільки часу витрачала. Я завжди була байдужою до інших дітей, навіть до дітей родичів. І зараз так само, онуків я не вважаю своїми, рідними. Вони швидше, невістчині …

Коли тітка Таня пішла, в мене було, дуже дивне відчуття. Я подумала, добре що моя свекруха не така, як тітка Таня. Це ж як треба нeнaвидiти невістку, щоб не любити дітей свого сина. І щоб у всіх непорозуміннях з сином, звинувачувати її. Квартира квартирою, не хочеш, не давай, але при цьому можна зберігати людські стосунки з дітьми та онуками. Брати участь, підтримувати, допомагати хоча б добрим словом. А вже вголос говорити про те, що рідні внуки не потрібні і не любимі – це взагалі неправильно … Світ просто збoжeвoлів. Я зрозуміла, що мені з свекрухою пощастило.

Коли ми з сином зібралися додому, я перший раз за 6 років прощаючись сказала: «До побачення, Мамо!»

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook