fbpx
Історії з життя
— Можна мені купити у вас букет, – мовив хлопчина і простягнув повну жменю дріб’язку, – У мене мама нездужає, якщо я подарую їй таку красу, вона ж одужає? Правда? – його очі дивились прямо в душу. – Ви знаєте, як це – коли хтось занадто довго не може одужати

— Можна мені купити у вас букет, – мовив хлопчина і простягнув повну жменю дріб’язку, – У мене мама нездужає, якщо я подарую їй таку красу, вона ж одужає? Правда? – його очі дивились прямо в душу. – Ви знаєте, як це – коли хтось занадто довго не може одужати

Був день народження. І я забирала букет для іменинниці. З фруктів. Погода чудова. У магазинів люди з пакетами. До машини кілька кроків. І тут знизу хтось потягнув за куртку. Дитина. З вигляду – років шість. Личко худорляве очі неймовірно прекрасні! Як у ангелів. Великі, прозоро-сині, з таким внутрішнім світлом. Шапочка на резиночці, з цигейки чи що? Пуховичок, темні штани і черевички такі, немов на розмір більше. Може, просто виглядають так? В рученятах пакет. Ніби, легкий.

– Так, слухаю тебе, – відгукнулася я. Думаючи, що може, від батьків відстав? Або ще якась допомога потрібна?

– Віддайте, будь ласка, мені свій букет з фруктами. Мамі подарую, вона видужає, – сказав малюк і простягнув долоню з дріб’язком.

Якщо чесно, спочатку був ступор. Машинально відповіла:

– Який букет?

– Ну, свій! Жодного разу таких не бачив. Він їстівний? Там справжні фрукти? Або муляжі? У бабусі такі є на кухні. Тільки їх їсти не можна. А ці, вони живі? – захоплено промовив хлопчик.

– Так цілком, – промовила.

– Будь ласка! Не бачив таких раніше, всюди квіти. Досить грошиків? – на долоньці лежали 10, 50-копійчані монети.

– Ну що ось робиться? Шахрайство чистої води! Це жебраки! Він його зараз продасть! Друзі, мабуть, за рогом чекають! На жаль знають вже як розжалобити, актори. У мене тоді такий просив в магазині грошиків на їжу. 50 рублів. Я йому булочку купила, він її потім шпурнув в сторону! Не віддавайте навіть, дівчино, не здумайте. Букет-то дорогий! – обурилась жінка в довгому пальто і з коробкою піци в руках.

Кілька людей теж зупинилися.

– Хлопчик, а де твої батьки?

Ти маленький, навіщо тобі такий букет?

– Не красиво ось так просити щось у дорослих!

– На цукерки! Пригостили та йди додому! – долинуло з різних сторін.

Малюк почервонів. Сильніше стиснув пакет. І дуже тихо сказав:

– Мені не потрібно цукерок. Тільки букет. Мама зрадіє і відразу краще їй стане. Вона кашляє, температура. І все лежить. Не посміхається зовсім. Ви знаєте, тітонько, як погано, коли хтось нездужає? І ніяк не видужує, – у великих очах заблищали сльози.

О, я знаю. Дуже навіть. Рука з букетом просто безсило опустилася вниз. Сама мало не заплакала посеред вулиці. Знаю, маленький мій.

– Що у тебе в пакеті? Папа твій де? – запитав хтось.

Роздуми зникли. Хлопчик розкрив пакет. Там були булка хліба, два йогурти, пакет молока і стегенце.

– У нас немає тата. Тільки мама, я і Маша. Це сестра. І бабуся Зіна. Вона старенька, – була відповідь.

Туш треба було взяти водостійку. Відчувала, що розмажу всю.  І так, хтось сьогодні буде без букета. Але нічого, якщо він допоможе чужий мамі. Це ж все просто речі. Простягнула букет.

– Спасибі, тьотю! А грошики? – малюк продовжував протягувати дріб’язок.

– Нічого не потрібно. Біжи до мами. Нехай вона швидше одужує. І скажи їй, що у неї дуже хороший син. Тобто ти, – посміхнулася я.

– Мене Саша звати. Мені 8 років. До побачення! – і хлопчик побіг в своїх великих черевичках, щодуху, притискаючи до себе букет.

– Ось люди, а? Мені б віддала, раз така щедра! Він же грошей коштує. Жалісливі все, а їх обманюють! Дивитися не охота! Розвели! – і жінка, подивившись з докором, вирушила в бік.

Решта теж розійшлися. Букет купила. Інший, звичайно. З квітів.

Але все-таки, якщо якась речі допоможе зробити людину щасливою, то чому б і ні? Пам’ятаю, бабуся у мене майже нічого не дачила. Але все одно любила дивитися на шкатулку, де танцювала балерина. І так притискала її до себе. Немов дитина.

Так, чисто теоретично та жінка може бути права. Але в подібній ситуації я знову вчинила так, як зробила.

Минув час.

Одного разу ми поверталися додому з гостей на електричці, вирішили раптом поїхати не на автомобілі. І на сусідніх місцях сиділи дві жінки. Розмовляли. Одна з них, ще молода, гарненька, але з втомленим обличчям розповідала подрузі про поїздку, показувала пакети з дитячими речами.

– Дешевше там купила. Одягну своїх! Вони у мене розумники. Нічого не просять запитають, чи є гроші на морозиво, чи краще хлібчика взяти. Справляємося так. Мама ще допомагає. У неї пенсія, та й я працюю на основний плюс підлогу мию. Свого щось я сім років не бачила. Ні слуху, ні духу. Син у мене зовсім маленький чоловік! Помічник! Уявляєш, а тоді нездужала. І знаєш, мій Сашунька приніс букет! Я такого за все життя ні від кого не отримувала. З фруктів. З’їли їх потім. Всі разом. Все питала, чи не вкрав де. А він сказав, що тітка віддала. Просто так. Чудо якесь. Раніше я все  на життя жалілась а після того повірила- хороше попереду чекає!

У неї були його очі. Того хлопчика. Ну а нам треба було виходити.

Автор незазначений

Текстові зміни – intermarium.news

Головна картинка – firestock.ru