Я запідозрила недобре, коли моя давня подруга Жанна завела нову електронну пошту і назвала її ім’ям доньки – щось типу vasilisa2014@. Приблизно так само став виглядати і її скайп.
У всіх соціальних мережах вона теж замінила своє фото, на фото дочки Василини. Таке враження що вона стала не тільки жити життям своєї дитини, але і замінила себе нею.
Так, вона Господь подарував їй дитя майже в 40. Вона довго чекала цього і підозрювала, що гіпер опіка і занурення в материнство буде. Але те, що робила Жанна, виглядало трохи не правильно.
Спочатку ми довго не могли зустрітися.
Коли малій виповнилось чотири наша зустріч все-таки відбулася. У кафе Жанна прийшла з донькою. Дівчинка відразу опинилася в центрі уваги.
Ми обдарували її подарунками, помилувалися нею і хотіли було вже поговорити про своє, як волання Василини повернули нашу увагу до неї. Жанна не змогла її нічим зайняти і пішла бродити з донькою по кафе, а я залишилася на самоті пити свою каву і колупатися в телефоні.
Нарешті, Жанна повернулася. вибачилася, що Василині було нудно, а тепер вона хоче спати. Ми попрощалися.
Наступна зустріч відбулася ще через три роки.
Ми були запрошені на день народження Жанни. Я про всяк випадок взяла з собою подарунок і для її дочки. І правильно зробила. У дверях замість іменинниці нас зустріла саме Василинка. Дівчинка підросла, стала справжньою принцесою у всіх аспектах.
З порога вона стала заглядати в наші сумки в пошуках подарунків. У 7 років вже пора розуміти, що так не робиться. Потім наш подарунок був розкритикований і полетів в куток. Виявляється панночка має смак лише до брендового і найдорожчого, а наша настільна гра їй геть не підійшла.
Але Жанна не знітилася, а пояснила нам, що Василина хотіла електросамокат і якусь дорогу інтерактивну ляльку. Я нагадала, що день народження не у Василини і тому в подарунок настільна гра.
– На свій день народження ми з чоловіком теж даруємо подарунки доньці, тому що вона наш найкращий подарунок. – пояснила Жанна.
На якийсь час гості без подарунків стали Василині нецікаві. Але як тільки ми сіли за стіл, дівчинка знову стала вимагати уваги. Спочатку вона показувала нам гімнастичні вправи, потім читала вірші, потім співала, потім демонструвала свої пізнання в математиці.
Нам потрібно було уважно на все це дивитися. Як тільки хтось із гостей починав щось жувати, Василинка капризно кривила рота і ображено казала, що на неї не дивляться і її не слухають.
Потім вона повела нас до себе в дитячу і вимагала, щоб всі з нею грались. Помилувавшись для пристойності дитячою, я спробувала повернутися на кухню. Дуже вже їсти хотілося.
Але почула за спиною голос Василини:
– Не клич більше цю тітку, вона дивна.
– Це чому ж? – Обернулася я. – Тим що грати з тобою не хочу?
Дівчинка затихла, а Жанна сказала:
– Тітонька зараз повернеться і пограється, а потім ми підемо за стіл.
Але я не повернулася. Святковий настрій уже пропав, говорити ні про що не хотілося. Та й можливості не було.
Без угаву базікала Василина. Батьки захоплено заглядали їй в рот, а ми відчували себе зайвими. Не витримав уже мій чоловік:
– Може їй мультики включити? Вона мовчить, а ми поки поговоримо.
Що тут почалося! Жанна з чоловіком здійняли справжню бурю і попросили не розпоряджатись у їхньому домі. Інші гості вражено мовчали. Ми в абсолютній тиші попрямували до виходу, а за спинами голосно ридала Василина. Батьки, навіть уваги на те, що запрошені розходяться не звернули. Вони були зайняті дитиною і її заспокоєнням.
Три роки минуло. Не спілкуємось більше, а спільні знайомі кажуть що теж не ходять на гостину туди. Дівчинка підросла і дивитись на те якою вона стала і як на це реагують батьки, здорова людина не може.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
