Мій син Андрій уже вісім років одружений. Дружина його була розумною, красивою, чудовою (мені тоді так здавалося), я так раділа їхньому союзу. Але, як виявилося, дарма. Дівчина і справді була розумна, але тільки для самої себе.
Звичайно, у звичайній квартирі не так багато місця. Але в ній я виростила свого сина та прожила все життя. А у них зарплати такі, що вони не те що купити, навіть винайняти окреме житло не в змозі. От і запропонувала я молодим тимчасово у мене пожити. Думала, що стануть на ноги і з’їдуть. Ну не могли ж вони всерйоз думати про те, щоб жити у нашій крихітній двокімнатній квартирі завжди.
Я стала зайвою після того, як з’явилася друга дитина. Не одразу, а коли малий підріс. Спочатку їм подобалося, що я сиджу з ним коли той занедужає. У мене така робота, що я можу відпроситись, та й спав малий у моїй кімнаті, адже просто ніде було.
Малюк став більш самостійним, і невістка відразу ж змінила ставлення. з тихої усміхненої і привітної, вона перетворилась на замкнену і відлюдькувату. Почала гостро реагувати на мою присутність будь- де у квартирі. З’явились невдоволені фрази і закиди на мою адресу. Вже я не така господині і не так речі складаю і не тоді приходжу. А ще, голосно по квартирі ходжу.
Ну а потім апогей:
— Мамо, – говорить син одного дня серйозно. – Невже ви не бачите, що нам всім місця тут немає. Ірина при надії втретє. Потрібно щось думати.
— Так, – сказала я, – То коли ви з’їжджаєте? Бо мені вже й самій не комфортно.
— Ми? Дивиться син на мене величезними очима, – У нас троє дітей, яке “ми”? У тебе є сестра в селі. Ти можеш завчасно на пенсію вийти і поїхати до неї. Не виставить же вона тебе?
Не вийшло у нас з ним розмови зовсім. Я дала їм тиждень на пошук нової квартири. Невістка якось одразу зняла маску добродушності і показала свою справжню суть.
Що найцікавіше, так це реакція моїх друзів і знайомих. Усі погодились з моїм сином. Мовляв я б і справді могла увійти в положення молодих і залишити їм квартиру. якщо в селі родичі то купити там дім і на літо забирати до себе онуків.
А я не хочу нікуди переїздити. Хай я буду не надто хорошою людиною, але це мій дім, моя фортеця і я нікуди не збираюсь переїздити. Хіба то не моє право?
Головна картинка – pexels.
