Наш шлюб, як вважає, свекруха, дуже нерівний. У неї син міський, вони інтелігенція в десятому поколінні, а я з якогось села приїхала, де мої батьки споконвіку жили. Тому нашому шлюбу вона намагалася перешкодити, як тільки могла. Нічого в неї не вийшло, але тепер я про це навіть шкодую.
Я насправді родом з села, але обоє моїх батьків вчителі, як і бабуся по батьковій лінії. А по маминій батьки лікарі. У мене теж вища медична освіта. На відміну від рідні чоловіка, до речі. Тато у нього професійне училище закінчив, а мама якийсь економічний вже в зрілі роки. Так що, хто з нас велика інтелігенція, це ще питання.
Мене, чесно кажучи, такі нюанси ніколи не хвилювали. Не в дев’ятнадцятому столітті живемо, не дворяни, щоб на таке увагу звертати. Але це було однією з головних претензій свекрухи – що я сільська і без квартири.
Свого житла у мене в місті не було, але я і не планувала спочатку залишатися. Думала, що повернуся до себе в район. Там і з житлом б розібралася, та й жити мені там було звичніше. Але закохалася, залишилася в місті, бо чоловік виїжджати з міста відмовився категорично.
Те, що я свекрусі не подобаюся, вона навіть не намагалася приховувати. На ім’я мене не називала, або “ей”, або “чуєш”. Спочатку я переживала і навіть плакала. Але трималася, адже мені з нею не жити, а чоловіка я любила дуже. Чоловік же такого звернення просто не помічав. Хоча по початку свекруха і намагалася при чоловікові такого не говорити.
Ми з чоловіком обоє працювали. Мені без проблем вдалося знайти місце, лікарі потрібні скрізь і завжди. Спочатку працювала в міській, а через кілька років перейшла в приватну. Там умови зовсім інші, як і зарплата.
Свекруха до нас приходила регулярно. Перевіряла холодильник, висловлювала своє невдоволення і все плакалася, яке ж кохання не зряче, як же її син мене міг обрати. Я мужньо терпіла, намагаючись не звертати увагу.
Поки я працювала в міській, грошей отримувала мало. Основним годувальником був чоловік, а свекруха не забувала мені про це нагадувати ніколи. А через якийсь час чоловік теж став їй підспівувати. Теж став говорити, що саме він мене годує. Я кохала і дуже. Навіть подумати мені було лячно, що його втрачу, от і мовчала.
Але вода камінь точить, тому все невдоволення свекрухи і чоловіка в результаті вивітрили з мене цю безмежну любов і покірність. Або я просто подорослішала і порозумнішала. Але з часом мені це все набридло.
Коли я перейшла в приватну клініку, моя зарплата почала зростати.
З роботи я поверталася ніяка. Сил вистачало тільки на душ і доповзти до ліжка. Навіть їсти не хотілося, сил не було ніяких. У цей час чоловік сидів удома, тоді майже всі вдома сиділи. Їх відправили у відпустку за свій рахунок на невизначений термін. Але навіть сидячи вдома, він вважав, що готувати і прибирати повинна я. Свекруха цю його віру підтримувала щосили. Казала, що всі працюють, але домашні справи завжди повинна робити жінка. Я ж просто занадто розслабилася. Не в шахті ж працюю, з чого мені втомлюватися.
Якби у мене залишалися хоч якісь сили, я б, напевно, все-таки пішла готувати і прибирати, але їх не було взагалі. Остаточно прокинутися мені дозволила недавня історія. Я занедужала. Стан був не з найкращих і тут дзвінок свекрухи. Я якось одразу і не зрозуміла, що вона власне хоче, аж доки таки не дійшло.
Свекруха запитує, чому я лежу у свій вихідний а не готую чоловіку їсти і не прибираю в квартирі. Коли ж я сказала, що не надто добре себе почуваю, почула що повинна іти у готель поки не одужаю, адже вдома у мене ще й чоловік, а я про нього і так не дбаю а тут ще й таке.
Тут в мені щось зламалося остаточно. Я сказала свекрусі, що я доросла жінка, яка їй нічого не винна. А ось вона мені повинна, тому що останні півроку допомога їй йде з моєї зарплати. І оплачую її комунальні я, як і годую її сина.
Це правда, чоловікові знизили зарплату так, що працювати сенсу не було. Вистачало тільки на проїзд туди-назад і кілька кіло картоплі. Він звільнився і вже півроку шукає роботу. Але допомога мамі це святе, тому з моєї зарплати годувався не тільки чоловік, але і свекруха. Але любові і поваги до мене у неї не додалося.
Я скинула виклик, тому що вважала розмову закінченою. Через десять хвилин в спальню увійшов чоловік і попросив мене звільнити його житло от прямо цієї секунди.
Узяла я тільки свої речі. дивно, але за роки життя у мене лиш дві сумки накопичилось і все. Навіть, допомога нічія потрібна не була. Спочатку я знайшла квартиру на кілька діб, а потім орендувала житло на більший термін. Наразі домовляюсь з керівництвом про виділення мені кредиту на перший внесок у банк. Підрахувала, цілком зможу узяти однокімнатну і виплатити за кілька років.
Згадую все що пережила і дивуюсь: де були мої очі, вуха? Як я узагалі з такими людьми спілкувалась? Невже любов от така сліпа? Чи це я одна така недалекоглядна.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
