fbpx

Ми із братовою розмовляли, щось обговорювали, аж раптом вона каже “ну коли вже те восьме число, ні копійки в домі не залишилось”. Скажу чесно, до мене одразу не дійшло, ще кілька днів муляли ті слова аж поки я таки не прозріла. Набрала маму свою, а вона й не збиралась виправдовуватись

Ми із братовою розмовляли, щось обговорювали, аж раптом вона каже “ну коли вже те восьме число, ні копійки в домі не залишилось”. Скажу чесно, до мене одразу не дійшло, ще кілька днів муляли ті слова аж поки я таки не прозріла. Набрала маму свою, а вона й не збиралась виправдовуватись.

Ми із чоловіком у Чехії п’ятнадцятий рік живемо і працюємо. Наші сини тут у ВИШах навчаються, життя саме тут ми своє будуємо і майбутнє пов’язуємо із Чехією.

Всі ці роки я допомагаю мамі своїй. Одна вона нас із братом підіймала. Жили ми завжди не багато, тож я бажала полегшити її життя нинішнє. Не багато могла скинути, бо ж тут живемо і витрати маємо, але навчилась економити на чомусь, аби лиш мамі було би добре.

Брат мій в Україні нині. Працює, а частіше ні. Він у тата нашого покійного пішов, все чекає на момент підходящий, все йому не так і хтось винен. Говорити із ним складно, бо своє життя безталанне він списує на будь кого, аби лиш не зізнатись, що сам до роботи не охочий.

Невістка йому до пари. Мріяла про принца, а трапився наш Вадим. Той на дивані лежить, а вона, ні щоб стати  та що робити – ходить на нього жаліється, плачеться, але як була технічкою після школи, так за двадцять років нічого не змінила. Але, вони собі в тому щасливі, тож ми їх не чіпаємо і не повчаємо – намарне.

Розмовляла я з братовою і вона каже, що вже й копійки не має в домі у них – чекає восьмого числа, бо вже й борги набрали і кредит за телевізор новий сплатити треба. Я тоді й не туди, лиш муляли ті слова мене три дні.

Аж потім таки дійшло – та я ж тоді гроші мамі передаю, навряд то збіг і тими ж числами хто з них має зарплатню, якщо має. Набираю маму і прямо кажу, що все знаю, запитую лиш, нащо вона мною зароблене брату віддає.

— А як я маю до рота шмат ковбаси донести, якщо знаю, що син і хліба купити не має за що. Знаєш, які у них борги? Тобі добре, у тебе все є, а вони бідні такі, що сльози на очі. А я мама, чим можу тим допомагаю. Тобі яке діло, куди я ті гроші діваю?

Мені так прикро стало. Я ж за маму рідну переймалась, допомагала їй, до чого тут узагалі мій брат?

І як тепер бути? Знаю, що у мами мала пенсія і що вона вся на комунальні і на аптеку йде. я спати не зможу спокійно, знаючи, що вона там не маю за що собі придбати капель помічних.

Що порадите?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page