Ми переїхали в маленьке село до мами чоловіка, адже втомились від постійного виття сирен і неспокою у рідному місті. Живемо ми тут уже сім місяців і я вже просто не можу змовчати. Коли мама нас приймала то сказала мені “От і добре, є тепер у домі господиня”. Я ж то думала, то сказано було для гарного слова. Наївна!
Наша квартиру у Запоріжжі нині замкнена стоїть. Забрали все, що могли, вимкнули електроенергію, перекрили воду, перехрестили і подались до мами в село малесеньке. Тут практично хутір, з великого і колись дуже розвиненого села залишилось жилих дворів зі сто, не більше.
Тихо так і спокійно, якщо новини не відкривати і вимкнути сповіщення про тривоги, то здається, що все те що відбувається, то сон недобрий. Діти наші заспокоїлись нарешті трішки. Ночами спати почали міцно, лиш меншенька інколи здригається від різких звуків, але ми всі такі, напевне, вже ніколи от це і не мине.
Свекруха, вірніше мама, нас гарно прийняла. З порогу заявила мені, що я віднині господиня в домі. Я думала, що то для слова гарного, але виявилось, що вона не жартувала. Я, ніби не на гостину приїхала, а вона в мене гостює. Свекруха одразу показала, що в неї і де лежить і складено. Сказала, що харчуватись будемо окремо, адже вона полюбляє одне, а ми їмо інше.
Про прибирання я узагалі мовчу. Вона навіть віника в руки за цей час не узяла. Я привезла з собою пилосос наш миючий, хотіла їй показати. як вмикати, які насадки одягати, як аквафільтр встановлювати, а вона посміялась і показує мені на віник, що біля порогу стоїть:
— Он мій пилосос. Аквафільтр у відрі з водою, а насадки міняти не треба. Раз на рік міняю агрегат і все.
Так вона і не навчилась, навіть не пробувала. На кухні також дивина. Приготує собі суп, або кашу і все. Я просила її колись борщу нам наварити, а вона посміялась і каже, що так як я не варить. Ми колись її борщу не їли, бо вона його салом затирала і буряк якось вона запікає і в борщ кидає, а смак у такого борщу незвичний дуже. Я пропонувала її навчити, а вона знову відмахнулась, мовляв на старості років воно їй і не треба.
Я вже сама просто зашиваюсь. Двір великий, ми птиці і свиней узяли, чоловік на роботу їздить, а ще хату прибрати і їсти наварити. Мама ж може лиш птиці насипати корму і все. Вона цілими днями, або книгу читає або телевізор дивиться, або до подруг іде. До худоби навіть не дивиться, каже, що здоров’я не те, аби коло свиней ходити.
З чоловіком уже говорила і не раз, але він став на бік матері. Каже, що вона трудилась усесвоє життя і заслуговує на те, аби відпочити. Говорить, що ми молоді і самі можемо з усім впоратись. Уявіть, він мені сказав, ще й подякувати їй, адже вона фактично свій дім нам віддала.
Я нічого не розумію. Ми ніби як до неї приїхали, вона у домі господиня і повинна хоч якось біля гостей ходити. Правда ж? Так мене вчили і так я вчу дітей своїх.
Як нагадати мамі, що вона у домі господиня і повинна бути нею. Все на мені одній, а це важко дуже.
01,03,2023
Головна картинка ілюстративна.