Ми з чоловіком розлучаємося. Довга історія розставання не має до ситуації стосунку. Мене хвилює інше – він забирає одну з наших доньок.
Дітей у нас двоє – 5-річна Аня і 2-річна Яна. Залишити їх обох собі я не можу: по-перше, чоловік відразу ж озвучив своє бажання взяти собі одну дитину, тому що відвідувати не зможе, і хоче хоча б кого-небудь. Ну а по-друге, я просто фізично і фінансово не потягну двох дітей, та квартира у нас однокімнатна.
Процес вибору кого віддати, а кого залишити, стояв дуже гостро. Навіть не так. Я місця собі не знаходила, коли намагалася вибрати. Але все вирішила Аня. Вона підійшла якось до мене плачучи і сказала: «Мамо, можеш віддати татові мене, тільки не плач!»
Тоді я зрозуміла, що Аня все пам’ятає, відчуває і розуміє, а ось Яна – ще маленька, для неї не так все проблематично. Вона однаково сильно любить і тата, і маму. Вона просто не зрозуміє, що мама більше не прийде, трохи попереживає, але швидко забуде.
Так ми поділили дітей: мені – Аню, чоловікові – Яну. Здавалося б, все вирішено. Вони повинні полетіти в листопаді, і мене «накрило». Моя донька буде жити в тисячах кілометрах від мене. Приїжджати до неї я не зможу, чоловік сюди теж не буде повертатися. Єдиний шанс на зустріч – коли вона виросте.
І я не сплю ночами, все думаю про те, як зробити, щоб вона запам’ятала? Щоб не росла з почуттям, що мама її кинула? Як донести до неї цей стан моєї безвиході? Як зробити так, щоб мою любов вона пронесла крізь роки?
Я думаю про це постійно, і тут же себе обсмикую. А чи треба? Чоловік летить до іншої жінки, у них буде нова сім’я. Напевно, вона полюбить її як свою дочку і Яна стане кликати її мамою. Тоді до чого їй моя любов? До чого листи, які я зібралася писати? Тільки душу терзати.
Якийсь у мене стан відчаю, від якого вити хочеться. Кожен з нас починає нове життя з коханою людиною, ми до цього довго йшли. Ось тільки тепер мені здається, що молодша донька – немов розмінна монета в цій історії, плата, яку ми віддаємо в данину любові.
Чи хочу я поради? Не знаю. Мені просто треба було виговоритися, не можу більше в собі це носити.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум
