fbpx
Історії з життя
Ми вирішили «розслабитися». Ми – це Нінка, Наталка, Іванка, Катерина і я. «Розслабитися» у розумінні п’ятьох леді (так нас називає Нінка), означає посмакувати філіжанкою кави і випуском новин а-ля «радіо спідниця».

Ми вирішили «розслабитися». Ми – це Нінка, Наталка, Іванка, Катерина і я. «Розслабитися» у розумінні п’ятьох леді (так нас називає Нінка), означає посмакувати філіжанкою кави і випуском новин а-ля «радіо спідниця».

Подій у житті кожної леді з дипломом про вищу освіту, малими зарплатами, боргами й побутовою невлаштованістю чимало, і кожна з них суттєва: нова придбана річ, нове романтичне захоплення, звістка про те, що хтось із знайомих виїжджає за кордон на ПМЖ або на заробітки.

– Ой, дівчата, погляньте, яку я собі сукню купила. А знаєте, де? – похвалилася «обновкою» Ніна.

– На секонд-хенді, – хором заспівали ми.

– А в мене блузка з секонду, – й собі похвалилась Наталка.

– А в мене – спідниця, – підтримала «модну» тему Катерина.

– Я взагалі з ніг до голови у вдяганках із секонду, – відзвітувала Іванка.

– А в мене – босоніжки, – сказала я, – і кімната залилася сміхом.

– Що ж, дівчата, наступного разу визначатимемо «міс секонд-хенд», – зіронізувала Іванка.

– Усе-таки молодці депутати міськради. Секонд дає кому треба прибутки, а нам можливість одягнутися, – мовила Катерина. – Якби за них на наступних виборах проголосували всі, хто одягається на секонді, не було б проблеми знову окопатися при владі.

– У мене скоро день народження (це – Іванка). І саме цього числа День будівельника. А я – вічна квартиронаймачка.

Свою господиню за скнарість і придирливість Іванка величає гримзою. А в записнику у графі «борги» вона – під номером один. І зазначено: «Платити вчасно».

Я також люблю жартувати на тему дня народження. Річ у тім, що у відривних календарях кілька років підряд на листочку з датою дня мого народження малюють карикатури. І на тих «шедеврах» – хто б ви подумали? Пияки! Саме цю касту немужчин я категорично не можу терпіти.

Далі – знову про борги.

– Я винна знайомій невеличку суму, то переховуюся від неї, як від Інтерполу. Вона на ринку стоїть. Обминаю. Уявляєте, через якихось три сотні гривень… – Нінка мало не заплакала.

– До речі, в мене з’явився шанс поїхати на роботу за кордон. Контракт, все офіційно. Шеф запитав, чи маю я нерухомість, рахунок в банку. А в мене ж гуртожиток, – зітхає Катерина. – Стоп! Як це в мене немає нерухомості?! А чоловік? Він з ранку до вечора нерухомо лежить на дивані і дивиться телевізор. Безробітний інтелігент. Каже, що з дипломом працювати будь-де не піде.

Ми жартуємо над негараздами. Деремо лаха з самих себе. Котяться сльози чи то від жартів, чи від життя розхристаного, почасти невеселого.

Нінка приносить каву і домашню настоянку. Ми виголошуємо тости-цитати з Ахматової, Цвєтаєвої, Єсеніна… Нам шалено подобається поезія Ліни Костенко і Оксани Забужко.

– Видай щось власне, – звертається до мене Ніна.

І я видаю:

Здається,

за плечима

сто віків,

освячених

завтрашнім днем.

А як жити сьогодні –

не знаєш.

Розглядаєш себе

на фотокартці

кількарічної

давності,

зазираєш

у власну душу

і не впізнаєш…

Завтра вранці

знову зустрінеш

шматочок свого життя,

увечері – проведеш,

а вночі присниться,

шо не можеш

злетіти.

Прокинешся

і відчуєш:

болять крила.

Тобі ж лише…

Яка різниця?

В очах – осінь,

на устах

квітне літо,

а в серці

ще стільки весни!

З тоненьких

промінчиків-мрій

лагодиш

золоту драбину.

Ти мусиш злетіти!

Твої крила

засумують за небом

і мине біль.

Віриш?

– За поетів! За нас!

«Чим мені гірше, тим я ліпше виглядаю!» – це мій девіз.

«Усе так не буде!», – наш спільний тост.

«Життя прекрасне!» – так у найскрутніші хвилини бадьорить себе і нас Нінка.

«Дівки, тримаймося!» – завжди повторює Іванка.

І ми тримаємось. Кожна плекає надію про жіноче щастя. Не зраджуємо нашим мріям. Подумки відчиняємо двері у розкішні крамниці. Приміряємо на себе світ високої моди. Нам личать ваші фантазії, панове кутюр’є! І ми інколи знаходимо їх… на секонд-хенді.

…Одинадцята вечора. Пора збиратися. Пропонуємо Ів0анці, оскільки живе найдальше, провести додому. Вона не проти:

– Дякую, дівчата.

Потім виймає із сумочки свій борговий телетайп і показує нам:

– Завжди, як повертаюся пізно сама, ховаю це у надійному місці. Хай ліпше поцуплять мій гаманець чи навіть мене, аніж список моїх кредиторів…

автор: Ольга Чорна

Читайте також: З якої сторони повинна спати дружина, і чому саме так

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook