Ми вже й квартиру собі придивились, речі збирати почали, а тут мама телефонує і радісно повідомляє мені свою новину. Я мало не заголосила, бо ж розмова у нас була інша, що за фокуси такі?

Ми вже й квартиру собі придивились, речі збирати почали, а тут мама телефонує і радісно повідомляє мені свою новину. Я мало не заголосила, бо ж розмова у нас була інша, що за фокуси такі?

Коли їхала мама за кордон ми із Романом лиш шлюб уклали, тому нічого свого у нас не було, та й звідки б узялось, як обоє студенти?

Весілля ми зіграли в кредит, адже грошей ні в моїй родині, ні в родині чоловіка не було. Ми підрахували витрати, кількість гостей і суму, яку вони покладуть до конвертів, виходило, що ще й залишиться плюс до всього у нас, тож не зважаючи на всі протести рідних, ми зробили, як вирішили.

От тільки гості нас розчарували і дуже. Не знаю, про що люди думають, коли йдуть на весілля. Невже не розуміють, що витрати сторони яка влаштовує свято колосальні? Ну які сто доларів у конверт?

Та ще й деякі конверти узагалі були порожніми. Настільки совісті у людей не було. Пропонувала я чоловіку одразу при гостях ті конверти і відкривати, однак він не погодився. Мовляв, так не робиться.

Але ж люди які принесли порожні конверти так змогли зробити? Тепер і не згадаєш, хто який конверт поклав, дивишся тим людям в очі і вони тобі, а ти й не розумієш, чи ця людина достойна твоєї уваги.

Після весілля ми залишились у дуже відчутному мінусі. Навіть не мали за що в омріяну подорож полетіти, вже не кажу про те, щоб орендувати окреме житло. За що?

От і привела я свого чоловіка у нашу з мамою двокімнатну квартиру. Звісно, не про таке я мріяла, але вже куди дітись, як вийшло от так? Мусили миритись.

Три роки ми жили у купі і я скажу, що молода сім’я не повинна ділити житло із старшим поколінням, то зрозуміло одразу. Мама ніяк не могла зрозуміти, що ми молоді і ми маємо свій ритм життя.

До нас друзі приходили, а мама потім невдоволено вимовляла за шум до другої ночі. Говорить, що спати хоче, а для зустрічей є кафе.

Або от, чашки. Бачте, я повинна мити чашки одразу і перевертати на підставку. Але мені так не зручно. Так, багато чашок було у нас під ліжком, на столі у кімнаті, але нас те не турбувало зовсім, нам так зручно.

А у мами прямо бзик за ті чашки. Прибирай і все. Зрештою, вона свої чашки ховати почала і влаштовувала сцену, якщо ми їх брали не дай Боже.

Так у нас окремі рушники для кожного з’явились і тарілки. Дійшло до того, що мама одного разу усі каструлі і тарілки, що я не встигла помити за два дні мені в кімнаті на ліжко склала. Людина з якою жити не можливо просто.

Скажу одразу, що я зітхнула полегко, як тільки мама повідомила, що їде до сестри рідної в Португалію на заробітки. Я була не просто рада – щаслива.

По-перше – ми нарешті заживемо без постійного маминого бубніння, ну а по-друге мама їхала з чітким наміром – вирішити квартирне питання нашої сім’ї.

Мама заробляла не надто багато, але ще й підробітки брала. Нам вона гроші не передавала, тож я розуміла, що на придбання квартири знадобиться років п’ять, може більше.

Ми готові були почекати. Я придивлялась варіанти, їздила з чоловіком у той чи інший район оглядала все. Мені було потрібне зручне розташування будинку, транспортна розв’язка, школи, садок поруч.

Та й будинок повинен був бути не старим, аби і територія огороджена і паркінг і зелені насадження. Я обирала свій дім, де буду жити не тільки я, а й діти майбутні.

І от, минуло шість років, я вже й район обрала будинок і навіть квартиру. Ми почали речі збирати, аж тут мама телефонує радісна така:

— Вітайте мене, я нарешті здійснила свою мрію.

Я нічого не розуміла, навіть подумала грішним ділом, що вона нам сюрприз зробити вирішила і придбала нам квартиру, але швидко відкинула ту ідею, адже мама знала, що я на будь-що не погоджусь.

— Придбала нарешті квартиру. А який краєвид з вікна, зроблю фото, покажу. Так пощастило, бо ж після капітального ремонту житло, заходь і живи. А балкон? Там десять метрів щастя а не балкон.

Я була рада звісно, однак сказала мамі що та поспішила:

— Мамо, ми собі обрали і район і будинок. Ти не розумно вчинила. Тепер доведеться продавати ту квартиру і купувати яку ми обрали. Зайві витрати лиш, а ми могли на ті гроші меблів нормальних підкупити.

У трубці тиша. Потім мама каже таким голосом здивованим:

— Доню, я квартиру собі у Португалії придбала. Я тепер тут буду жити, сподобалась мені ця країна дуже. До речі, хотіла вас попередити завчасно: житло в Україні своє я продам, мені гроші потрібні. Пів року на пошук того куди вам переїхати вистачить я думаю?

Я так і сіла. Мені слів забракло, повітря не вистачало. Рідна мама не червоніючи підсунула мені таку свиню. І що тепер робити, як жити далі?

Ауріка Р.

Головна картинка ілюстративна.