– Знаю я таких чудово! Спочатку приліпиться, як реп’ях, а далі сповістить, що при надії і годуй її ціле життя, – в мене з очей аж іскри йшли!
Та посудіть самі – моєму синові лиш сімнадцять, а вже до нього приліпилася дівчина. Знаєте, ще якби якась, що хоче здобути освіту, світ побачити та кар’єру зробити – хай би було.
Але ця з тих, що розглядають хлопця, як спосіб жити за його рахунок, за наш рахунок, бо ми, слава Богу, люди заможні.
Мій чоловік має свій бізнес, а я працюю в міській раді – чим вам не завидні свати? Та й син-одинак, то гріх до нього не приліпитися.
А вона хто? Батька немає, а мати – двірник!!!
І ось ми з чоловіком про все це говоримо не один день. Хоч він був більш поблажливим до дівчини, бо мовляв, молоді в все якось саме собою владнається. Але я в такі речі просто вірити не хочу, бо не все владнається, коли справа про таких дівчат.
Ми синові поки нічого не казали щодо неї, бо ці хлопці в такому віці ще захочуть зробити все на зло батькам і може й одружитися з нею. Тоді вже ми нічого не зможемо зробити.
І ось я отак переживаю вже не один місяць ці стосунки. На роботі бачили, що я сама не своя, але що я буду розповідати та давати людям привід для пліток. Тим більше, що ще з такої родини!
Але моя найкраща подруга і по сумісництву кума таки мене приперла.
– Та вже, Вітольдівна, розказуй, бо отак себе й згризеш, – каже мені Світлана.
– Ой, Світланко, ти маєш таки знати, бо перед Богом Василько й твій син!, – вирішила таки розповісти я.
Мене мов прорвало і я все виклала – і про юнацьке небезпечне кохання, і про родину тієї дівчини, і про мої переживання.
Слухала те кума, слухала, а тоді каже:
– Бачу, Вітольдівна, що тобі твої статки геть перекрили душу. Чи ти молода не була? Чи ти одразу в міській раді на світ з’явилася? Чи твій Дмитро одразу став великим бізнесменом? Ви забули, як були людьми, які любили, бо очі сині і плечі широкі?
Ви розумієте, що вона мене вичитала, мов якусь школярку. Я й близько на цю ситуацію так не дивилася. Для мене це все, то не чисте кохання, а проблема, яка кине тінь на мене!
Але я не зробила з цієї розмови висновків, а ще й з кумою посварилася.
Я вирішила діяти по-іншому, запросити до нас в гості двірничку, щоб пояснити їй, що вона має свою доньку нарозумити, бо як-не-як, дівчина не так впадає в крайнощі, як хлопець.
Вирішила я зустріти ту жінку в усьому шику, аби вона одразу зрозуміла, куди попала, щоб їй було незручно, щоб я побачила, яка вона незграбна. Ось так я думала, що всі мої старання винагородяться тим, як ця жінка їстиме руками, а я це зніму на телефон.
Знайти її контакти мені не було важко, комунальники у нас під контролем.
Прийшла та жінка і я була здивована, що вона одягнена доволі пристойно, певно, єдина нормальна сукня.
Вела вона себе спокійно і не впала без свідомості від блиску мого кришталю, руками також не їла!
– Наші діти вчаться разом, Віро Петрівно, – кажу я їй, – І більше того – мають один до одного почуття. Тому я вас і запросила аби це все обговорити.
– Так, мені Настя розказувала, що у неї є хлопець. Я від цього не у захваті, бо вона має вчитися. Може, ви не знаєте, але Настя – чудово знає математику і є переможницею багатьох олімпіад з цього предмету. А стосунки з Василем все це зводять нанівець, вона вчить його математиці, але сама не готується до вступу в університет. Мене це дуже турбує і я давно хотіла з вами про це поговорити. Ви люди дуже заможні і можете легко найняти Василеві репетитора, а не використовувати безкоштовно знання та час моєї дитини.
Ми з чоловіком аж рота роззявили! Ми провели гостю і сиділи та довго мовчали. От тобі й поворот подій, виявляється, в чиїхось очах ми – небажані свати!
Фото Олександри К.
