Ми з чоловіком довгі роки орендували житло. Звісно, своєї квартири хотілось, але влазити в борги не зважувались, надто не стабільно у нас із роботою було. Тож, коли раптово не стало чоловікової матері, ми майже одразу переїхали в її простору квартиру. Якби я знала, що все буде так, то ніколи б не погодилась на цей крок.
Дякую своїй свекрусі покійній. Жінкою вона була з характером, але мудрою. Щойно ми шлюб уклали, як вона заявила, що віднині ми окрема сім’я і вона не має до нас жодного відношення. Звісно, вона розуміла, що нам і жити ніби як ніде було і студенти ми, але жодного разу не втрутилась.
— Жила я коло свекрів своїх 16 років. Добрі вони люди були, але й ворогу не побажаю такого сімейного життя. Краще вже орендувати, переїжджати, але жити окремо. – от як вона говорила завжди.
Так ми й жили. Тягнулись, інколи з хліба на воду переходили, але мама чоловіка не втручалась, не допомагала і до себе ніколи жити не кликала, хоча й жила в просторій трикімнатній квартирі.
Коли ж її не стало, ми майже одразу перевезли речі і стали обживати нове житло. Зрозуміло, що кожній жінці потрібно все облаштувати по-своєму. І посуд розставити зручніше, і прибрати все зайве, якийсь мотлох викинути. Це звичайні стандартні речі. Тільки чоловік мій думав зовсім інакше.
Спершу я помічала після пробудження, що посуд у шафках стоїть не так, як я його залишила, а як було колись у свекрухи. Спочатку її філіжанки і блюдечка, навіть уже надтріснуті, а до наших столових приладів було не дотягнутися.
Мені здавалося, що просто чоловік ночами їсть, а потім ставить посуд за звичкою, як раніше. Тільки після я помітила, що це стосується кожної дрібниці: кімнатні капці, одяг, речі, книги. Він продовжував усе ставити на ті місця, як було за матері. Я все замовчувала, думала, що мине час і він охолоне, звикнеться.
Тільки йшли місяці, а нічого не змінювалося. Я почала обговорювати з ним питання ремонту. Адже старі шпалери вже почали розходитися і жовтіти, а лінолеум був ровесником царя Гороха.
— Нічого ми тут міняти не будемо! – заявив чоловік, – Це дім моєї матері, тут все буде так, як було за її життя. Зрозуміла мене?
Я стояла як укопана. Якщо не я господиня, то хто тоді? Ну гаразд би, якби ми в гості на якийсь час приїхали. Я б мовчала, тільки як на такі слова реагувати зараз?
У нас син росте, невже йому в музеї бабусі жити доведеться?
Поясніть, як мені бути? Як переконати чоловіка, що так як він собі намріяв уже ніколи не буде?
03,08,2023
Головна картинка ілюстративна.
