Ми з чоловіком обоє із села і рішення переїхати в столицю ми прийняли разом. Так, прекрасно розуміли, що буде не легко, але іншого вибору ми не мали.
Орендуємо квартиру, кожна гривню відкладаємо, адже мріємо про власне житло. Однак, останній рік у нашій сім’ї склалась дивна ситуація з грошима.
Олексій, мій чоловік, вузький спеціаліст, яких нашою країною на пальцях перерахувати можна. Робота важка, але добре оплачувана. Тільки от я навіть не знаю, скільки він заробляє. Іноді мені здається, що він довіряє своїй мамі більше, ніж мені.
Все почалося ще з першого відрядження. Олексій тоді сказав:
— Наталю, ми з мамою поговорили. Вона допоможе нам назбирати гроші на житло. Я буду передавати їй зарплату, а вона їх складатиме. Звісно. частину буде давати на життя нам.
Я тоді здивувалася:
— Чому мама? Ми ж сім’я, це наші гроші. Хіба ми самі не можемо вирішувати, що з ними робити?
— Просто вона краще знає, як заощаджувати, — сказав він так, ніби це було щось очевидне.
Так. я була проти, але тоді змирилася. Думала, що це тимчасово. Але час минав, а ситуація не змінювалася. Гроші залишалися у свекрухи, а я отримувала лише стільки, скільки вона вирішувала мені дати.
Якщо вже геть чесно, то це було відверто принизливо. Одного разу, коли я сиділа вдома з подругою Оленою, ми заговорили про це.
— Уявляєш, — сказала я їй, зітхнувши. — Льоша вже вдруге за місяць передає зарплату мамі. А мені навіть не каже, скільки заробив. І гроші мені видає вона.
Олена широко розплющила очі.
— Як це? Він що, зовсім не залишає тобі права вирішувати?
— Саме так, — гірко усміхнулася я. — Якщо я попрошу більше, свекруха одразу влаштує сцени. Запитує, на що я хочу їх витратити? А Льоша, замість того щоб підтримати мене, просто мовчить.
Подруга лиш головою захитала.
— ти мене пробач, але я б такого не терпіла. Як то – бюджет сім’ї в руках матері чоловіка? Ти заробляєш і що, їй віддаєш? Якось це все не правильно. Що робити думаєш?
— Поки не знаю, — зізналася я. — Можливо, серйозно поговорю з ним, коли він повернеться з відрядження. Але я вже втомилася від цього всього.
Коли Олексій приїхав, я вирішила не відкладати розмову.
— Льошо, — почала я, сідаючи поруч із ним на дивані. — Нам треба поговорити.
— Про що? — підняв брови.
— Про гроші. Мене не влаштовує, що вони залишаються у твоєї мами. Це наші заробітки, і ми маємо вирішувати, як ними розпоряджатися.
Олексій зітхнув.
— Наталю, я вже тобі казав. Мама просто допомагає нам накопичити. Вона знає, як це робити.
— А ти думаєш, я не знаю? — обурилася я. — Ми разом уже кілька років, а я навіть не знаю, скільки ти заробляєш. Це ненормально!
— У тебе є все, що потрібно, — заперечив він. — Квартира оплачена, продукти куплені. Чого тобі ще бракує?
— Поваги до мене як до твоєї дружини, — тихо відповіла я. — Я хочу бути партнером, а не просто людиною, яка отримує гроші на “заправку”.
Він замовк. Мені здалося, що він задумався, але я не була впевнена.
Через кілька днів ситуація тільки погіршилася. Свекруха прийшла до нас у гості. Без попередження, як завжди. Вона почала розповідати, що і як ми маємо купувати, як краще планувати бюджет.
— Ви молоді, — сказала вона, махнувши рукою. — Ще не розумієте, як правильно розпоряджатися грошима. Добре, що я є, щоб допомогти.
Цього разу я не змогла промовчати.
— Вибачте, але, може, ми самі хочемо вирішувати? Це наші гроші. І якщо ми зробимо помилку, це буде наш урок.
Свекруха здивовано подивилася на мене.
— Ой, Наталю, не драматизуй. Я ж для вашого ж блага стараюся. Ви тільки подякуєте мені, коли купите квартиру.
Я подивилася на Льошу, чекаючи, що він мене підтримає. Але він тільки знизав плечима.
— Скажи хоч щось, — попросила я.
— Ну, мама ж має рацію, — тихо сказав він. – Можна було б і зекономити, на тому, що вона радить. Ну правда.
Це була остання крапля.
Того вечора я зібравши речі сказала чоловіку.
— Послухай, чоловіче, поки ти не зміниш свого ставлення до мене, до нашої сім’ї, поки будеш слухати маму і підтримувати її в усьому. Я не бачу тут сім’ї. Я їду до батьків. Повернусь тільки тоді, як ти нарешті наведеш лад у себе в голові і в нашій родині.
Він здивовано підняв голову.
— Ти серйозно? Через гроші?
Але я була дуже і дуже рішуче налаштована, тож поїхала жити у дім батьків. Свекруха прийшла того ж вечора і влаштувала сцену. Сказала, що я можу іне повертатись до її сина, адже така дружина йому і не потрібна:
— Він трудиться себе не шкодуючи, заробляє гарно, а тобі все мало і мало. Коли сама заробиш хоч половину з того, що він має. тоді і будеш своїм розпоряджатись. А то бач яка: чоловік на квартиру складає. а вона фокуси викидає.
Моя мама й та мені каже. що нічого надзвичайного не сталось і я таки повинна повернутись:
— Чого тобі ще? У тебе є де жити, умови прекрасні, на продукти є. ти собі на одяг на косметику заробиш. та ще й на квартиру гроші відкладаються. Гріх такого чоловіка втрачати.
От тільки я розумію що так бути не повинно? От скажіть. хіба нормально, якщо грошима у сім’ї розпоряджається свекруха? Ну ви б таке терпіли. га?
Головна картинка ілюстративна.
