Ми з чоловіком побрались усього рік тому і жили з його батьками. Макар мій рятувальник і його робота завжди була не простою. а тепер ще важче. Нині, його вдома майже не буває і нажаль, наш синочок тата практично і не бачить і цим вирішила скористатись моя свекруха

Ми з чоловіком побрались усього рік тому і жили з його батьками. Макар мій рятувальник і його робота завжди була не простою. а тепер ще важче. Нині, його вдома майже не буває і нажаль, наш синочок тата практично і не бачить і цим вирішила скористатись моя свекруха.

З Макаром ми одружились рік тому хоч і зустрічались до того зовсім не довго. Напевне, на наше рішення вплинула усе те, що обом довелось пережити і побачити. Хоч ми і молоді, але обоє зрозуміли яким крихким і швидкоплинним є життя. ми кохали одне одного і хотіли бути разом, тому і пішли під вінець.

Наш синочок з’явився місяць тому. Маленьке щастя і величезне наше диво. Нажаль, Макар мій дуже рідко вдома буває зараз, інколи, я навіть не знаю в якій частині нашої України він є. Тож ми із сином чекаємо і молимось.

Саме під час от такої відсутності мого чоловіка майже одразу після появи нашого сина моя свекруха влаштувала феєричну сцену і виставила мене серед ночі з дитям за двері. добре що у тата мого є авто, тож він приїхав майже одразу. Він намагався будь що побалакати із мамою Макара, але та не відчиняла двері. Я ледь умовила тата їхати додому.

Два тижні я жила у батьків. Макар телефонував, але я не хотіла на нього звалювати ще й свої негаразди. Розповідала що в нас усе добре, інколи скидала фото малого, але про те що сталось ні чи-чирк.

Через два тижні він повернувся і не приїхав, а просто прилетів за мною. Він згріб мене і малого і повіз до себе додому. тато намагався щось сказати, але Макар запевнив, що віднині такого не повториться і сказав це так, що навіть мій тато одразу зрозумів, що тему закрито і що буде саме так, як Макар і каже.

Коли ми повернулись у квартирі крім нас і нікого не було. Я здивувалась, запитала де Антоніна Ігорівна а Макар відповів:

— Мені це не цікаво, хай вона і вітчим шукають собі притулку деінде.

Виявилось, що квартира у якій ми жили належала колись татові Макара від якого його мама пішла до вітчима ще коли мій чоловік дитиною був. Макара вона на тата залишила і забула про існування сина аж до 24 лютого минулого року.

Перед тим, як ми із Маром мали побратись його мама і вітчим подзвонили у двері і дуже просили прийняти їх, адже іти було нікуди обом. Макар дуже добрий – впустив. Ну а після того, як він зрозумів, як його мама “віддячила” за добро він вказав обом на вихід.

Нині я знову сама – Макар працює. Свекруха вже тричі приходила і телефонує щоденно. Вона просить вибачення і говорить що їм жити ніде, дуже проситься назад.

Я вже й не знаю, що робити і як бути. Свекруха і вітчим Макара роботи не мають, фактично зараз усі гроші що вони отримують ідуть на оплату кімнати. Дуже переживаю, адже їм і їсти ж фактично нема за що придбати.

Може все ж дозволити їм повернутись. Макар показав хто в домі господар і свекруха точно не зважиться ще раз так вчинити. та й розкаюється вона щиро, я бачу.

Тато і мама проти такого категорично, а я не знаю як бути, адже часи нині важкі.

Порадьте, як вчинити, аби було правильно.

23,03,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page