fbpx
Історії з життя
Ми з чоловіком поглянули одне на одного і все одразу зрозуміли. Не чужа ж він нам людина, врешті решт. Та й хто допоможе як не родина? Якщо ці кілька тисяч зможуть виручити брата, то чому б і ні. Це ми тоді так думали, до того, як правду дізнались

Живемо в місті, зате в селі у нас купа рідні. Тітки, дядьки, брати, двоюрідні родичі, батьки.

Днями з’явився до нас у гості двоюрідний брат мій. Ніколи він не приїздив до нас, а тут з повними торбами і проханням несподіваним. Йому потрібно було кілька тисяч доларів. Запитали навіщо, каже треба і край.

Ми з чоловіком порадились. Не скажу що ми багатії, але на навчання дітям гроші відкладаємо ще з їх появи на світ. Тому брату вирішили допомогти. Ми всі з одного села, разом росли, та й родина. Ну а хто допоможе.

Через кілька тижнів до мами поїхали і обережно почали розпитувати про брата двоюрідного. Що там у них, та як? А мама ніби цього і чекала. Розповіла, що той ну дуже вже дивним став. Сина віддав до столиці на платне навчання. кажуть залізли у кредити, але не хоче аби куди дитину віддавати. Машину купив, теж не за свої. От тепер і живуть так: у одних беруть, іншим віддають.

А нещодавно з міста приїхав і вигрузив з машини величезний плазмовий телевізор. Кажуть, такого ні в кого у нас в селі немає, лиш у них.

— Як так можна, – дивується мама, – Це ж десь вони ті кошти брати повинні? Хтось же їм їх дає? У нього робота сезонна, вона на мінімалці сидить, а живуть явно не по своїм грошам.

Ми з чоловіком перезирнулись і лиш голови опустили. Пішли на гостину до брата. Таки так! Висить у них та плазма, а у дворі нове авто. Розповідав про успіхи сина у столичному ВУЗі. Каже, що сорок тисяч на рік платять не рахуючи проживання.

А ми, схоже, своїх дітей навчати не зможемо. Гроші з такими успіхами ми назад отримаємо ближче до їхньої пенсії. Хоч, можливо, диво таки трапиться. Як думаєте?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page